« 2025. № 6 (186)

Народознавчі зошити. 2025. № 6 (186). С. 1408—1418

УДК 929.522:94](477+474.5)(092)

DOI https://doi.org/10.15407/

ЧИ ДІЙСНО ОЛІЗАРИ-ВОЛЧКОВИЧІ — НАЩАДКИ ГЕДИМІНА?

МОЗГОВЕНКО Олена

• ORCID ID: https://orcid.org/0009-0003-2403-4512
• аспірантка, Житомирський державний
• університет ім. І. Франка,
• вул. Велика Бердичівська, 40, 10008, м. Житомир, Україна,
• Контакти: e-mail: tunik.mozghovenko.kraj@gmail.com

ПОЛІЩУК-ОЛІЙНИК Олександра

• Краєзнавиця

Анотація. Олізари-Волчковичі — давній руський шляхетський рід. Незважаючи на їхню впливовість на Київщині та Волині, широкі землеволодіння та відомих представників, витоки роду достеменно невідомі.

Щоб розтлумачити версії геральдиста К. Нєсецького, логічно звернутися до родовідних справ Олізарів, які зберігаються у Державному архіві Київської області. Однак з-поміж численних тестаментів, копій записів з метричних книг, немає жодних документів, які б підтверджували версії щодо походження їх від князів Сервії, а генеалогічні схеми вказують на корені лише в середині XV ст. Ключ до розгадки знайшовся у польських архівах — це родинна легенда, саме та, яку вибірково переписав K. Нєсецький. Але після прочитання її довелося снувати лабіринтами історичних подій, висувати гіпотези, щоб віднайти істину в походженні князівського роду. Метою статті є розбір родинної легенди, порівняння з історичними подіями та персоналіями, підтвердження версії походження Олізарів-Волчковичів від Гедиміна. Об’єктом дослідження є рід Олізарів-Волчковичів. Предметом — нащадки литовського князя Гедиміна. У дослідженні використано міждисциплінарний та історичний методи, а для підтвердження гіпотез щодо етимології назв та прізвищ звернулися до порівняльно-історичного методу. Територія дослідження: Полісся, Волинь, Поділля, Закарпаття, Польща, Угорщина, Білорусь, Балкани.

Ключові слова: Любарт, Олізар, Волк, Лазар, Олізар-Волчкович, Густав Олізар, Філіп Олізар, Джурадж Бранкович, Вук Бранкович, Воронович, Русь, Мазовія, Угорське королівство, Литовська держава, Сербія, Косове, Болгарія, Паланок, князь, севастократор.

Надійшла 18.11.2025

Список використаних джерел

• 1. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. Київ: Критика, 2008. 469 с.
• 2. Михальчук Л. До історії роду Олізарів. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. URL: http://jnas.nbuv.gov.ua › j-pdf › ubi_1999_2_44 ( дата звернення 12.10.2024 р.).
• 3. Przezdziecki A. Wiadomość bibliograficzna o rękopismach zawierających w sobie rzeczy Polskie przejrzanych po niektorych bibliotekach i archiwach zagranicznych w latach 1846—1849. Warszawa, 1850. 178 с.
• 4. Uruski S. Rodzina. Herbasz szlachty Polskiej. T. XII. Warszawa, 1915. 382 с.
• 5. Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego. Т. VII. 1841. 585 с.
• 6. Korosteszów. Przyjaciel ludu. № 33. Leszno, 1842. 416 s.
• 7. Войтович K. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Львів, 2001. 39 с.
• 8. Войтович Л. Ще раз про права князя Любарта-Дмитра Гедиміновича на спадщину Романовичів. Княжа доба: історія і культура. 2019. Вип. 13. 304 с.
• 9. Михайловський В. Формування території історичного Поділля у другій половині XIV ст. Український історичний журнал. 2017. № 3. С. 67—82.
• 10. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві—1394 рр.): соціальна структура князівського оточення. Український історичний журнал. 2009. № 5. С. 34—47. 
• 11. Шуица М. Вук Бранковић: славни и велможни господи. Еволута, Београд, 2014.
• 12. Бубало Ђорђе. Повеље Маре Бранковић и синова јој Гргура, Ђурђа и Лазара манастиру Хиландару. Београд, 2001. С. 77—105.
• 13. Однороженко О. Геральдика середньовічної Руси (України). Т. ІІ. Геральдика темних віків. Гербова традиція Руського королівства середини XIII — середини XIV ст. Київ: Фоліо, 2025. 589 с.
• 14. Однороженко О. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього модерну: структура та влада. Київ: Темпора, 2011. 422 с.
• 15. Єршов В. Чарівний світ «Мемуарів Густава Олізара». Густав Олізар. Мемуари (1798—1865). Житомир: Видавничий дім «Бук-Друк», 2022. 186 с.
• 16. Olizer Woiczkiewiwicz h. Choragiew lub Radwan. Tablica henealogiczna. Notatka do genealogii. 1801—1900. 1/ 400/0/-/41. Archiwum Glowne Akt Dawnych.
• 17. Akta osobiste i majatkowe Gustawa i Karola Olizarow. 1820—1862. 29/630/0/1.74/925. Archiwum Narodowe w Krakowie; Archiwum Mlynowskie Chodkiewiczow.
• 18. Кримський А. Історія Туреччини: звідки почалася османська держава, як вона зростала й розвивалася і як досягла апогею своєї слави й могутності. Київ: Друкарня Української Академії наук, 1924. 226 с.
• 19. Милош Б. Ивановић. Властела државе Српских деспота. Докторска дисертација. Београд, 2013. 457 с.
• 20. Ортелій А. Мапа Європи. 1570 р.
• 21. Пурковић Ал. Миодраг. Кнез и деспот Стефан Лазаревић. Београд. 1978. 164 с.
• 22. Цільо О. Мукачівський замок «Паланок». Ужгород: в-во Олександри Гаркуші, 2022.
• 23. Архів південно-західної росії. Т. VIII. Ч. ІV. № ІІІ.
• 24. Archivum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie wydane nakładem właściciela, pod kierownict-wem Z.L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. T. 1—7. Lwów, 1886—1910. Т. 1. 1886. 204 s.
• 25. Naruszewicz A. Historya Narodu Polskiego Od Początku Chrześciaństwa […]. T. 6. Panowanie Piastow. Warszawa: Drukarnia Michala Grölla, 1785.
• 26. Шуица М. Вук Бранковић: славни и велможни господи. Еволута, Београд. 2014. С. 458—461.
• 27. Тунік-Мозговенко О. Культурна спадщина графів Олізарів. Матеріали Всеукраїнської науково-крає-знав-чої конференції «Роль архівів у вивченні історії рідного краю», присвяченої 100-річчю від заснування Державного архіву Житомирської області. Бердичів: вид. ФОП Мельник, 2022. 446 с.
• 28. Троневич П. Поблизу Луцька ймовірно знайшли пер-стень-печатку князя Любарта. URL: https://www.volynnews.com/news/all/poblyzu-lutska-ymovirno-znayshly-persten-pechatku-kniazia-liubarta/ (дата звернення 30.07.2025 р.).
• 29. Поліщук В. Перший маршалок Волинської землі (1463—1486) Олізар Шилович з роду Кірдеєвичів: від геральдичної легенди до місця в соціальній ієрархії. Theatrum. Humanae vitae. Студії на пошану Наталії Яковенко. Київ: Laurus, 2012. 624 c.
• 30. Божидар В. Зарковић Дејан Р. Гашић. Хиландарски по-сед у Горњој и Доњој Гадимљи. Зборник Радова Фи-ло-зофског Факултета XlIX.
• 31. Шуица М. Немирно доба српског средњег века. Београд, 2000. 112 с.
• 32. Бранковичі. URL: http://www.genealogy.euweb.cz/bal-kan/balkan16.html#MMJ (дата звернення 1.11.2025 р.).