« 2025. № 6 (186)

Народознавчі зошити. 2025. № 6 (186). С. 1446—1455

УДК 355-057.36:2-526.8(477)

DOI https://doi.org/10.15407/

ОБЕРЕГИ ТА ВІРУВАННЯ В СЕРЕДОВИЩІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА

ГАВРИЛЕНКО Вікторія

Анотація. Досліджується використання оберегів та побутування вірувань серед сучасних українських військовослужбовців. Актуальність статті обумовлена історичними подіями, оскільки повномасштабна війна призвела до розширення українського війська, в якому утворилося специфічне середовище. В умовах війни особливого значення набула культура використання оберегів, сформувалася неписана звичаєвість, що передається військовими із уст в уста та може об’єднувати спільноту. Зважаючи на актуальність теми, метою статті стало окреслення всього арсеналу оберегів та вірувань, що побутують у сучасному українському війську. Для реалізації дослідження були використані методи інтерв’ювання, наукового аналізу, аналітичної інтерпретації. Шляхом інтерв’ювання респондентів уперше зібрано повну інформацію про різноманітні типи апотропеїв та забобони, що стосуються військовослужбовців. Основна увага приділена типології оберегів. Визначено, що захисні вірування, які не стосуються професійних вмінь і навичок, включають у себе використання молитов та апотропеїв, слідування заборонам та негласним правилам, що не мають раціонального обґрунтування, проте несуть символічний зміст. Результатом аналізу отриманих даних стала класифікація великого різноманіття військових оберегів на кілька груп: релігійні предмети, червоно-зелені браслети, дитячі малюнки та вироби, зображення на тілі й спорядженні тощо. Як показує дослідження, у середовищі сучасного українського війська сформувалася культура користування специфічними оберегами. Обов’язковою складовою у взаємодії воїнства є обмін забобонами та віруваннями, які, попри скептицизм, приймаються як частина військового побуту та є об’єднуючим чинником.

Ключові слова: оберіг, військові, ритуал, прикмети, звичаї.

Надійшла 4.11.2025

Список використаних джерел

  • 1. За результатами інтерв’ю з військовослужбовцями Збройних сил України. Архів авторки.
  • 2. Ніколи так не кажіть: Павло Вишебаба озвучив по-гані прикмети й забобони серед військових. URL: https://uainfo.org/blognews/1697638228-nikoli-tak-ne-kazhit-pavlo-vishebaba-ozvuchiv-pogani-prikmeti.html.
  • 3. Суспільне Дніпро. Загиблий син приходив уві сні, по-ки не віднесли талісман на кладовище. URL: https://www.facebook.com/reel/1487283281928774.
  • 4. Красіков М. Проводи в армію в українській традиції другої половини ХХ століття (за польовими мате-ріалами). Zaporizhzhia Historical Review. 2022. Vol. 6 (58). С. 254—269. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/f5b3/9b3b51fd988cec54e2f80668b2abd726454e.pdf.
Наші автори
Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »