« 2022. № 5 (167)

Народознавчі зошити. 2022. № 5 (167).  С. 1178—1184

УДК [7.04.03’06:27-526.62-312.47](477) 

DOI https://doi.org/10.15407/nz2022.05.1178

ВІЛЕНСЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ:  ГЕНЕЗА І АТРИБУЦІЯ ВИБРАНИХ ЗРАЗКІВ

СКОП Михайло

Анотація. Стаття присвячена Віленській іконі Божої Матері і її вибраним копіям. Новизна тематики полягає у синтезі історичних відомостей та результатів мистецтвознавчого аналізу пам’яток задля вирішення низки суперечностей, виявлених у попередніх дослідженнях. Зокрема, диференціації двох іконографічних типів, що ідентифікуються як «Віленська Богородиця», атрибуції відомих зразків та обґрунтуванні версій щодо їх появи та зникнення.

Метою статті є дослідити художні особливості та іконографію вибраних ікон «Віленської Богородиці», обґрунтувати версію про створення одного з типів ікони в XVI ст., а також — довести, що одна із відомих збережених копій може бути іконою, яка вважається втраченою в 1915 р. Для цього було застосовано такі методи: формально-стилістичний, порівняльний, метод іконографічного аналізу, метод реконструкції, аналіз історичних даних, метод дослідження культурного контексту.

Об’єктом дослідження є вибрані зразки «Віленської Богородиці», а предметом — художні особливості, атрибуція та іконографія.

В результаті дослідження було виявлено, що немає достовірних даних про те, як виглядала ікона «Віленської Богородиці» до XVII ст.; обґрунтовано гіпотезу про походження обох типів ікони; наведено докази того, що ікона, яка зберігається у збірці собору Казанської Богородиці у Санкт-Петербурзі, може бути втраченою іконою «Віленської Богородиці».

Ключові слова: Богородиця Одигітрія, Віленська Богородиця, іконографія, Леонтій Тарасевич, жовківська школа іконопису, іконостас, український іконопис, чудотворна ікона.

Надійшла 29.09.2022

Список використаних джерел

  • 1. Homolicki M. Dwa pomniki cerkwi Šw. Trojcy w Wilnie. Wizerunki i Roztrząsania Naukowe. Poczet Nowy drugi. Wilno, 1843. T. 24. S. 110—127.
  • 2. Riklius T. Mįslingas Vilniaus Mergelės Marijos atvaizdas (NŽ-A nr. 2). Geg 9. 2019. URL: https://nzidinys.lt/tomas-riklius-mislingas-vilniaus-mergeles-marijos-atvaizdas-nz-a-nr-2/ (дата звернення: 21.12. 2021).
  • 3. Janonienė R. Vilniaus Dievo Motinos ikona ir jos kultas Švč. Trejybės cerkvėje. Menotyra. 2017. T. 24. № 1. P. 1—16.
  • 4. Степовик Д.В. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво барокко. Київ: Наукова думка, 1986. 233 с.
  • 5. Скоп Л. Маляр ікони Богородиця-Одигітрія з Мражниці. Львів: Логос, 2004. 256 с.
  • 6. Tomalska J. Historia jednego zabytku. Ikona Matki Boskiej Bielskiej. Białoruskie Zeszyty Historyczne. 2012. T. 36. S. 23—40.
  • 7. Janocha M. Ruskie i Rosyjskie Ikony Hodegetrii. Salvatoris Mater. № 10/1. 2008. S. 153—172.
  • 8. Друзюк Г., Скоп М. Ікона Івана Рутковича «Богородиця Одигітрія» із Кам’янко-Бузького району: художні особливості, атрибуція та іконографія. Народознавчі зошити. № 1 (163). 2022. S. 36—49.
  • 9. Щербицкий И. Виленский Свято-Троицкий монастырь. Вильна: Типография Губернского правления, 1885. 190 c.
  • 10. Сборник изображений явленных и чудотворных икон Пресвятыя Богородицы в православной церкви прославляемых. Москва: Манухин, 1866. 210 c.
  • 11. Пискун Ю.А. Виленская Одигитрия Икона Божией Матери. URL: https://www.pravenc.ru/text/158626. html (Дата звернення: 20.12.2021).
  • 12. Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя. T. 1. Мінск: Беларуская энцыклапедыя, 2005. 785 с.
  • 13. Volanas A. Idololatriae loiolitarum Vilnensium oppugnatio. Vilnae: Typis et sumptibus eiusdem Andreae Volani; per Joannem Kartzanum Velicensem, 1583. P. 13.
  • 14. Cтруков Д. Альбом рисунков. 1864—1867. Минск: Беларуская Энцыклапедия імя П. Броўкі, 2011. 308 с.
  • 15. Изображение чудотворного образа Пресвятой Богородицы Виленския. Фрагмент гравюры. Вторая половина XVIII в. Из собрания А.В. Олсуфьева (Из серии 130 икон Пресвятой Богородицы). Федеральное государственное бюджетное учреждение «Российская Национальная библиотека». URL: https://kp. rusneb.ru/item/material/5fcf8c5f991f3b91423467c3 (дата звернення: 21.12.2021).
  • 16. Klokova G. Rosyjskie malarstwo ikonowe, Russian Icon Painting, Russische Ikonenmalerei. Moskwa; Warszawa, 1991. S. 184—185.
  • 17. Пелех М. Апостольська тематика маловідомого іконостасу XVII cт. Преображенської церкви у селі Смолин (Яворівщина) Апологет. 2012. № 32—33. Матеріали V Міжнародної конференції у Львові, 23—24 листопада 2012 р. «Християнська сакральна традиція: Віра, духовність, мистецтво»; Богословський збірник Львівської Духовної Академії УПЦ КП. Львів, 2012. С. 108—111.
  • 18. Православная Энциклопедия. Т. 32. URL: https://www.pravenc.ru/text/1684331.html (дата звернення: 20. 12.2021).
  • 19. Изображение иконы Киево-Братская #13772. URL: http://pravicon.com/image-13772 (дата звернення: 20.12. 2021).

читати публікацію»

Наші автори
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників
Особливості традиційних демонологічних уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних») мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літератури виділяється низка їх категорій; аналізуються особливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів народної демонології.
Читати »

Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »