« 2022. № 5 (167)

Народознавчі зошити. 2022. № 5 (167).  С. 1178—1184

УДК [7.04.03’06:27-526.62-312.47](477) 

DOI https://doi.org/10.15407/nz2022.05.1178

ВІЛЕНСЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ:  ГЕНЕЗА І АТРИБУЦІЯ ВИБРАНИХ ЗРАЗКІВ

СКОП Михайло

Анотація. Стаття присвячена Віленській іконі Божої Матері і її вибраним копіям. Новизна тематики полягає у синтезі історичних відомостей та результатів мистецтвознавчого аналізу пам’яток задля вирішення низки суперечностей, виявлених у попередніх дослідженнях. Зокрема, диференціації двох іконографічних типів, що ідентифікуються як «Віленська Богородиця», атрибуції відомих зразків та обґрунтуванні версій щодо їх появи та зникнення.

Метою статті є дослідити художні особливості та іконографію вибраних ікон «Віленської Богородиці», обґрунтувати версію про створення одного з типів ікони в XVI ст., а також — довести, що одна із відомих збережених копій може бути іконою, яка вважається втраченою в 1915 р. Для цього було застосовано такі методи: формально-стилістичний, порівняльний, метод іконографічного аналізу, метод реконструкції, аналіз історичних даних, метод дослідження культурного контексту.

Об’єктом дослідження є вибрані зразки «Віленської Богородиці», а предметом — художні особливості, атрибуція та іконографія.

В результаті дослідження було виявлено, що немає достовірних даних про те, як виглядала ікона «Віленської Богородиці» до XVII ст.; обґрунтовано гіпотезу про походження обох типів ікони; наведено докази того, що ікона, яка зберігається у збірці собору Казанської Богородиці у Санкт-Петербурзі, може бути втраченою іконою «Віленської Богородиці».

Ключові слова: Богородиця Одигітрія, Віленська Богородиця, іконографія, Леонтій Тарасевич, жовківська школа іконопису, іконостас, український іконопис, чудотворна ікона.

Надійшла 29.09.2022

Список використаних джерел

  • 1. Homolicki M. Dwa pomniki cerkwi Šw. Trojcy w Wilnie. Wizerunki i Roztrząsania Naukowe. Poczet Nowy drugi. Wilno, 1843. T. 24. S. 110—127.
  • 2. Riklius T. Mįslingas Vilniaus Mergelės Marijos atvaizdas (NŽ-A nr. 2). Geg 9. 2019. URL: https://nzidinys.lt/tomas-riklius-mislingas-vilniaus-mergeles-marijos-atvaizdas-nz-a-nr-2/ (дата звернення: 21.12. 2021).
  • 3. Janonienė R. Vilniaus Dievo Motinos ikona ir jos kultas Švč. Trejybės cerkvėje. Menotyra. 2017. T. 24. № 1. P. 1—16.
  • 4. Степовик Д.В. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво барокко. Київ: Наукова думка, 1986. 233 с.
  • 5. Скоп Л. Маляр ікони Богородиця-Одигітрія з Мражниці. Львів: Логос, 2004. 256 с.
  • 6. Tomalska J. Historia jednego zabytku. Ikona Matki Boskiej Bielskiej. Białoruskie Zeszyty Historyczne. 2012. T. 36. S. 23—40.
  • 7. Janocha M. Ruskie i Rosyjskie Ikony Hodegetrii. Salvatoris Mater. № 10/1. 2008. S. 153—172.
  • 8. Друзюк Г., Скоп М. Ікона Івана Рутковича «Богородиця Одигітрія» із Кам’янко-Бузького району: художні особливості, атрибуція та іконографія. Народознавчі зошити. № 1 (163). 2022. S. 36—49.
  • 9. Щербицкий И. Виленский Свято-Троицкий монастырь. Вильна: Типография Губернского правления, 1885. 190 c.
  • 10. Сборник изображений явленных и чудотворных икон Пресвятыя Богородицы в православной церкви прославляемых. Москва: Манухин, 1866. 210 c.
  • 11. Пискун Ю.А. Виленская Одигитрия Икона Божией Матери. URL: https://www.pravenc.ru/text/158626. html (Дата звернення: 20.12.2021).
  • 12. Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя. T. 1. Мінск: Беларуская энцыклапедыя, 2005. 785 с.
  • 13. Volanas A. Idololatriae loiolitarum Vilnensium oppugnatio. Vilnae: Typis et sumptibus eiusdem Andreae Volani; per Joannem Kartzanum Velicensem, 1583. P. 13.
  • 14. Cтруков Д. Альбом рисунков. 1864—1867. Минск: Беларуская Энцыклапедия імя П. Броўкі, 2011. 308 с.
  • 15. Изображение чудотворного образа Пресвятой Богородицы Виленския. Фрагмент гравюры. Вторая половина XVIII в. Из собрания А.В. Олсуфьева (Из серии 130 икон Пресвятой Богородицы). Федеральное государственное бюджетное учреждение «Российская Национальная библиотека». URL: https://kp. rusneb.ru/item/material/5fcf8c5f991f3b91423467c3 (дата звернення: 21.12.2021).
  • 16. Klokova G. Rosyjskie malarstwo ikonowe, Russian Icon Painting, Russische Ikonenmalerei. Moskwa; Warszawa, 1991. S. 184—185.
  • 17. Пелех М. Апостольська тематика маловідомого іконостасу XVII cт. Преображенської церкви у селі Смолин (Яворівщина) Апологет. 2012. № 32—33. Матеріали V Міжнародної конференції у Львові, 23—24 листопада 2012 р. «Християнська сакральна традиція: Віра, духовність, мистецтво»; Богословський збірник Львівської Духовної Академії УПЦ КП. Львів, 2012. С. 108—111.
  • 18. Православная Энциклопедия. Т. 32. URL: https://www.pravenc.ru/text/1684331.html (дата звернення: 20. 12.2021).
  • 19. Изображение иконы Киево-Братская #13772. URL: http://pravicon.com/image-13772 (дата звернення: 20.12. 2021).

читати публікацію»

Наші автори
Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »