« 2022. № 5 (167)

Народознавчі зошити. 2022. № 5 (167).  С. 1173—1177

УДК 745.51:008(477.83/.86)

DOI https://doi.org/10.15407/nz2022.05.1173

МЕМОРІАЛЬНІ СПОРУДИ: ҐЕНЕЗА ТА СТАНОВЛЕННЯ В ГАЛИЧИНІ

ОДРЕХІВСЬКИЙ Роман

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-3581-4103
  • доктор мистецтвознавства, професор,
  • Львівський державний університет фізичної
  • культури імені Івана Боберського,
  • кафедра хореографії та мистецтвознавства,
  • вул. Костюшка, 11, 79007, м. Львів, Україна,
  • Контакти: е-mail: odre2010@ukr.net

Анотація. Галичина — територія, багата на поклади каменю-пісковику та вапняку, придатного до артистичної обробки. Тому тут художнє каменярство було поширене із найдавніших часів. Дослідники, проте, переважно торкалися цієї теми, розглядаючи ХІХ та ХХ століття. Тому проблема ґенези та становлення меморіального художнього каменярства залишається на сьогоднішній день актуальною та малоопрацьованою. Мета статті — показати ґенезу та розвиток художнього каменярства в Галичині у язичницький період та епоху становлення християнства.

Основними методами є структурно-логічний, метод мистецтвознавчого аналізу та історико-порівняльного підходу.

Методологія дослідження полягає у застосуванні широкого кола методологічних принципів системності та історизму до вивчення ґенези та становлення меморіального художнього каменярства.

Висновки. Залишки пам’яток художнього каменярства збереглися повсюдно по усій території Галичини. Високі кургани, стародавні скульптури культових ідолів, залишки надгробних меморіалів тощо свідчать про високий рівень цього мистецтва. Художнє каменярство широко застосовувалося при виготовленні меморіалів. Християнство стало спадкоємцем цього виду художньої діяльності.

Ключові слова: Галичина, різьбярство, каменярство, поховання, меморіальна споруда.

Надійшла 29.09.2022

Список використаних джерел

  • 1. Одрехівський Р.В. Меморіальні споруди Тернопільщини (витоки та становлення дизайну в ХІХ — першій третині ХХ ст.). Культурологічна думка. Київ, 2022. № 21. С. 128—137.
  • 2. Повість врем’яних літ. Літопис. За Іпатським списком. Київ: Радянський письменник, 1990. 558 с.
  • 3. Історія Українського мистецтва: в 6-ти т. Т. 1. Київ: УРЕ, 1966. 453 с.: іл.
  • 4. Широцький К. Старовинне мистецтво на Україні. Київ: Криниця, 1918. 23 с.: іл
  • 5. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1991. 648 c.
  • 6. Брайчевський М. Походження Русі. Київ: Наукова думка, 1968. 223 с.
  • 7. Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. Москва: Наука, 1987. 782 с.
  • 8. Забашта Р. Ще раз про стелу з села Вовківців. Сакральне мистецтво Бойківщини. Другі наукові читання пам’яті Михайла Драгана. Дрогобич: Відродження, 1997. С. 36—41.
  • 9. Мозолевський Б. Оракул скіфського кургану. Пульсар. Київ, 1999. № 3. С. 14—18.
  • 10. Сухов А.Д., Кузьмин А.Г., Новосельцев А.П. Введение христианства на Руси. Москва: Мысль, 1987. 302 c.

читати публікацію»

Наші автори
Особистісно-духовний розвиток засобами образотворчого мистецтва
У статті розглядається проблема втілення образу матері у творах образотворчого мистецтва з точки зору впливу на різні напрями особистісно-духовного розвитку людини. Зокрема, образ матері представлено у міфологічному, сакральному, мистецькому аспектах через репрезентацію відповідних творів образотворчого мистецтва (іконопис, живопис, скульптура). Зміст статті може успішно використовуватися студентами і викладачами різноманітних навчальних закладів у підготовці та проведенні занять з образотворчого мистецтва, а також у факультативній та позаурочній роботі.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »