« 2024. № 2 (176)

Народознавчі зошити.  2024. № 2 (176).  С. 426—433

УДК 398(=161.2):599.323.7

DOI https://doi.org/10.15407/nz2024.02.426

ОБРАЗ ЗІНСЬКОГО ЩЕНЯТИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ: ЕТИМОЛОГІЯ ТА ГЕНЕЗА

ГАЛАЙЧУК Оксана

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-8052-6616
  • кандидатка філологічних наук,
  • наукова співробітниця,
  • Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою
  • Національного університету «Львівська політехніка»,
  • вул. Степана Бандери, 32, 79000, м. Львів, Україна,
  • Контакти: e-mail: ok_halaychuk@ukr.net

Анотація. Стаття присвячена аналізові зооморфного образу зінського щеняти в українських фольклорних та етнографічних текстах. Акцентовано увагу на недостатній обізнаності українців із цією твариною загалом і незначному висвітленні її образу в усній народній словесності зокрема, у чому й полягає актуальність дослідження. З’ясовано, що зінське щеня подекуди вважають твариною неіснуючою, міфічною, небезпечною для людини. Метою статті є розширення українського бестіарію маловідомим тваринним образом. Завдання — на основі лексикографічного матеріалу дослідити етимологію назви «зінське щеня»; виявити та охарактеризувати образ зінського щеняти у фольклорно-етнографічних текстах та простежити уявлення українців про походження цієї тварини.

У статті розкрито значення зооніма «зінське щеня». Констатовано, що у науковців немає єдиної думки щодо трактування цієї назви. На матеріалі різних фольклорних жанрів здійснено аналіз образу зінського щеняти. Здійснено спробу реконструкції циклу оповідань про зінське щеня на основі казково-легендарних фольклорних текстів. Простежено відображення цього зооморфного образу в творах української художньої літератури. Розглянуто питання використання тварини у народній медицині. Для реалізації поставленої мети застосовано як загальнонаукові, так і власне лінгвістичні методи дослідження: порівняльно-історичний, описовий, комплексного аналізу.

Ключові слова: образ, зінське щеня, сліпак, український фольклор, символ, світоглядні уявлення, духовна культура, народна медицина.

Надійшла 22.03.2024

Список використаних джерел

  • 1. Wagilewicz I. Symbolika sіowian’ska. ЛНБ ім. В. Сте­фа­ни­ка. Відділ рукописів. Фонд І. Вагилевича. Т. 7. Спр. 34. Арк. 43.
  • 2. Сумцов Н.Ф. Ворон в народной словесности. Этно­графическое обозрение. Москва, 1890. Кн. 4. № 1. С. 61—86.
  • 3. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра, 1992. 414 c.
  • 4. Курочкін О. Українські новорічні обряди: «Коза» і «Маланка». Опішне: Українське народознавство. 1995. 392 с.
  • 5. Пастух Н. Символіка тварин в українському фольклорі: зозуля. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2013. 224 с.
  • 6. Сліпушко О. Давньоукраїнський бестіарій (звірослов). Київ: Дніпро, 2001. 144 с.
  • 7. Громова Н. Українські традиційні уявлення про походження тварин. Етнічна історія народів Європи. 2019. Вип. 58. С. 38—45.
  • 8. Левчук О.І. Образ коня в системі зооморфної символіки українського фольклору: дис. канд. філол. наук: 10.01.07. Львів, 2021. 240 с. URL: https://lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/11/dis_Levchuk.pdf (режим доступу 12.02.2024).
  • 9. Петров В. Нові українські варіанти легенди про походження лихих жінок. Етнографічний вісник. Кн. 6. За ред. А. Лободи та В. Петрова. Київ: Українська Академія Наук, 1928. С. 55—66.
  • 10. Українські приказки, прислів’я, і таке інше. Укл. М. Номис. Київ: Либідь, 1993. 768 с.
  • 11. Квітка-Основ’яненко Г. Конотопська відьма: повість. URL: https://osvita.ua/school/literature/k/69786/list-5.html (режим доступу 25.02.2024).
  • 12. Гончар О. Щоденники: у 3 т. Упоряд., підгот. текстів, іл. матеріалу В. Гончар. Київ: Веселка, 2004. Т. 3: 1984—1995. 606 c.: фот.
  • 13. Вишня Остап. Усмішки Київські. URL: https://lib.com.ua/uk/book/usmishki-kiyivski/?page=8 (режим доступу 22.02.2024).
  • 14. Близнець В. Хлопчик і тінь. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4789&page=7 (режим доступу 22.02.2024).
  • 15. Сліпак, сліпець, зінське щеня. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%B0%D0%BA (режим доступу 15.01.2024).
  • 16. Словар української мови: в 4 т. Упор. Б. Грінченко. Київ: Наукова думка, 1996. Т. 2: З—Н. 558 с.
  • 17. Етимологічний словник української мови: в 7 т. Ки­їв: Наукова думка, 1985. Т. 2: Д—Копці. Ред. кол.: О.С. Мельничук (гол. ред.), В.Т. Коломієць, О.Б. Тка­ченко. АН УРСР; Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. 572 с.
  • 18. Яворницький Д.I. Словник української мови. Катеринослав: Слово, 1920. Т. 1: А—К. 412 с.
  • 19. Тараненко О.О. Українська лексикографія 1917 — поч. 21 ст. Українська мова: енциклопедія. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Укр. Енцикло­педія ім. М.П. Бажана, 2004. С. 300—304.
  • 20. Шарлемань М., Татарко К. Словник зоологічної номенклатури. Ч. 2: Назви хребетних тварин. Mamma­lia — Reptilia — Amphibia — Pisces. Київ: Державне видавництво України, 1927. 126 с.
  • 21. Зінський. Словник української мови: в 11 т. 1972. Т. 3. С. 574. URL: https://sum.in.ua/s/zinsjkyj (ре­жим доступу 21.01.2024).
  • 22. Коробченко М. Місцеві назви гризунів роду Spalax на сході України: зінське щеня, сліпець, сліпак, кріт. Novitates Theriologicae. Part 9 (Дослі­дження ссавців степових регіонів). Луганськ; Київ, 2015. С. 105—111.
  • 23. Барабаш-Никифоров І.І. Нариси фавни степової Наддніпрянщини (колишньої Катеринославщини): у 2 ч. Державне видавництво України. 1928. 137 с.
  • 24. Онацький Є. Українська мала енциклопедія. Буенос-Айрес, 1959. Кн. IV: Ж—Й. С. 435—564.
  • 25. Радько Г. Кругообіг добра і зла, любові й ненависті у книзі малої прози Наталки Фурси: Рец. на збірку: Фурса Н. Зінське щеня: оповідання та новели. Полтава: Дивосвіт, 2017. 184 с. Рідний край. № 1 (40). С. 215—218.
  • 26. Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Упоряд., мов. редакція, переднє слово і прим. В. Чабаненка. Запоріжжя: ЗДУ, 1999. 492 с.
  • 27. Семенцов М. Народний досвід раціонального використання тваринного світу в умовах освоєння Кубані козацтвом (ХІХ—ХХ ст.). Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 12. Історія. Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. С. 243—264.
  • 28. Соколов М. Сведения о домашнем быте низшего класса жителей, преимущественно казенных крестьян и казаков в Полтавском уезде, также народных преданиях и памятниках. Зеленин Д.К. Описание рукописей ученого архива Императорского русского общества. Петроград, 1916. Вип. 3. C. 1111—1118.
  • 29. Talko-Hryncewicz J. Zarysy lecznictwa ludowego na Rusi Południowej. Kraków: Nakł. Akademii Umiejętności: Skł. gł. w Księgarni Spółki Wydawniczej Polskiej, 1893. 461 s.
  • 30. Онищук А. Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зеленици Надвірнянського повіта 1907—1908. Матеріяли до української етнольоґії. Видає Етнографічна комісія НТШ. Т. XI. Львів: Наукове товариство імені Т. Шевченка, 1909. Ч. 2. С. 1—139.
  • 31. Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди. Т. 2. Етнографічний збірник. Львів: Наукове товариство імені Т. Шевченка, 1902. Т. 13. 286 с.

читати публікацію»

Наші автори
Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »