« 2024. № 2 (176)

Народознавчі зошити.  2024. № 2 (176).  С. 426—433

УДК 398(=161.2):599.323.7

DOI https://doi.org/10.15407/nz2024.02.426

ОБРАЗ ЗІНСЬКОГО ЩЕНЯТИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ: ЕТИМОЛОГІЯ ТА ГЕНЕЗА

ГАЛАЙЧУК Оксана

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-8052-6616
  • кандидатка філологічних наук,
  • наукова співробітниця,
  • Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою
  • Національного університету «Львівська політехніка»,
  • вул. Степана Бандери, 32, 79000, м. Львів, Україна,
  • Контакти: e-mail: ok_halaychuk@ukr.net

Анотація. Стаття присвячена аналізові зооморфного образу зінського щеняти в українських фольклорних та етнографічних текстах. Акцентовано увагу на недостатній обізнаності українців із цією твариною загалом і незначному висвітленні її образу в усній народній словесності зокрема, у чому й полягає актуальність дослідження. З’ясовано, що зінське щеня подекуди вважають твариною неіснуючою, міфічною, небезпечною для людини. Метою статті є розширення українського бестіарію маловідомим тваринним образом. Завдання — на основі лексикографічного матеріалу дослідити етимологію назви «зінське щеня»; виявити та охарактеризувати образ зінського щеняти у фольклорно-етнографічних текстах та простежити уявлення українців про походження цієї тварини.

У статті розкрито значення зооніма «зінське щеня». Констатовано, що у науковців немає єдиної думки щодо трактування цієї назви. На матеріалі різних фольклорних жанрів здійснено аналіз образу зінського щеняти. Здійснено спробу реконструкції циклу оповідань про зінське щеня на основі казково-легендарних фольклорних текстів. Простежено відображення цього зооморфного образу в творах української художньої літератури. Розглянуто питання використання тварини у народній медицині. Для реалізації поставленої мети застосовано як загальнонаукові, так і власне лінгвістичні методи дослідження: порівняльно-історичний, описовий, комплексного аналізу.

Ключові слова: образ, зінське щеня, сліпак, український фольклор, символ, світоглядні уявлення, духовна культура, народна медицина.

Надійшла 22.03.2024

Список використаних джерел

  • 1. Wagilewicz I. Symbolika sіowian’ska. ЛНБ ім. В. Сте­фа­ни­ка. Відділ рукописів. Фонд І. Вагилевича. Т. 7. Спр. 34. Арк. 43.
  • 2. Сумцов Н.Ф. Ворон в народной словесности. Этно­графическое обозрение. Москва, 1890. Кн. 4. № 1. С. 61—86.
  • 3. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра, 1992. 414 c.
  • 4. Курочкін О. Українські новорічні обряди: «Коза» і «Маланка». Опішне: Українське народознавство. 1995. 392 с.
  • 5. Пастух Н. Символіка тварин в українському фольклорі: зозуля. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2013. 224 с.
  • 6. Сліпушко О. Давньоукраїнський бестіарій (звірослов). Київ: Дніпро, 2001. 144 с.
  • 7. Громова Н. Українські традиційні уявлення про походження тварин. Етнічна історія народів Європи. 2019. Вип. 58. С. 38—45.
  • 8. Левчук О.І. Образ коня в системі зооморфної символіки українського фольклору: дис. канд. філол. наук: 10.01.07. Львів, 2021. 240 с. URL: https://lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/11/dis_Levchuk.pdf (режим доступу 12.02.2024).
  • 9. Петров В. Нові українські варіанти легенди про походження лихих жінок. Етнографічний вісник. Кн. 6. За ред. А. Лободи та В. Петрова. Київ: Українська Академія Наук, 1928. С. 55—66.
  • 10. Українські приказки, прислів’я, і таке інше. Укл. М. Номис. Київ: Либідь, 1993. 768 с.
  • 11. Квітка-Основ’яненко Г. Конотопська відьма: повість. URL: https://osvita.ua/school/literature/k/69786/list-5.html (режим доступу 25.02.2024).
  • 12. Гончар О. Щоденники: у 3 т. Упоряд., підгот. текстів, іл. матеріалу В. Гончар. Київ: Веселка, 2004. Т. 3: 1984—1995. 606 c.: фот.
  • 13. Вишня Остап. Усмішки Київські. URL: https://lib.com.ua/uk/book/usmishki-kiyivski/?page=8 (режим доступу 22.02.2024).
  • 14. Близнець В. Хлопчик і тінь. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4789&page=7 (режим доступу 22.02.2024).
  • 15. Сліпак, сліпець, зінське щеня. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%B0%D0%BA (режим доступу 15.01.2024).
  • 16. Словар української мови: в 4 т. Упор. Б. Грінченко. Київ: Наукова думка, 1996. Т. 2: З—Н. 558 с.
  • 17. Етимологічний словник української мови: в 7 т. Ки­їв: Наукова думка, 1985. Т. 2: Д—Копці. Ред. кол.: О.С. Мельничук (гол. ред.), В.Т. Коломієць, О.Б. Тка­ченко. АН УРСР; Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. 572 с.
  • 18. Яворницький Д.I. Словник української мови. Катеринослав: Слово, 1920. Т. 1: А—К. 412 с.
  • 19. Тараненко О.О. Українська лексикографія 1917 — поч. 21 ст. Українська мова: енциклопедія. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Укр. Енцикло­педія ім. М.П. Бажана, 2004. С. 300—304.
  • 20. Шарлемань М., Татарко К. Словник зоологічної номенклатури. Ч. 2: Назви хребетних тварин. Mamma­lia — Reptilia — Amphibia — Pisces. Київ: Державне видавництво України, 1927. 126 с.
  • 21. Зінський. Словник української мови: в 11 т. 1972. Т. 3. С. 574. URL: https://sum.in.ua/s/zinsjkyj (ре­жим доступу 21.01.2024).
  • 22. Коробченко М. Місцеві назви гризунів роду Spalax на сході України: зінське щеня, сліпець, сліпак, кріт. Novitates Theriologicae. Part 9 (Дослі­дження ссавців степових регіонів). Луганськ; Київ, 2015. С. 105—111.
  • 23. Барабаш-Никифоров І.І. Нариси фавни степової Наддніпрянщини (колишньої Катеринославщини): у 2 ч. Державне видавництво України. 1928. 137 с.
  • 24. Онацький Є. Українська мала енциклопедія. Буенос-Айрес, 1959. Кн. IV: Ж—Й. С. 435—564.
  • 25. Радько Г. Кругообіг добра і зла, любові й ненависті у книзі малої прози Наталки Фурси: Рец. на збірку: Фурса Н. Зінське щеня: оповідання та новели. Полтава: Дивосвіт, 2017. 184 с. Рідний край. № 1 (40). С. 215—218.
  • 26. Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Упоряд., мов. редакція, переднє слово і прим. В. Чабаненка. Запоріжжя: ЗДУ, 1999. 492 с.
  • 27. Семенцов М. Народний досвід раціонального використання тваринного світу в умовах освоєння Кубані козацтвом (ХІХ—ХХ ст.). Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 12. Історія. Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. С. 243—264.
  • 28. Соколов М. Сведения о домашнем быте низшего класса жителей, преимущественно казенных крестьян и казаков в Полтавском уезде, также народных преданиях и памятниках. Зеленин Д.К. Описание рукописей ученого архива Императорского русского общества. Петроград, 1916. Вип. 3. C. 1111—1118.
  • 29. Talko-Hryncewicz J. Zarysy lecznictwa ludowego na Rusi Południowej. Kraków: Nakł. Akademii Umiejętności: Skł. gł. w Księgarni Spółki Wydawniczej Polskiej, 1893. 461 s.
  • 30. Онищук А. Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зеленици Надвірнянського повіта 1907—1908. Матеріяли до української етнольоґії. Видає Етнографічна комісія НТШ. Т. XI. Львів: Наукове товариство імені Т. Шевченка, 1909. Ч. 2. С. 1—139.
  • 31. Гнатюк В. Галицько-руські народні легенди. Т. 2. Етнографічний збірник. Львів: Наукове товариство імені Т. Шевченка, 1902. Т. 13. 286 с.

читати публікацію»

Наші автори
Традиційний народний одяг великобичківських гуцулів ХІХ — першої половини ХХ ст.
На основі польового матеріалу, наявної літератури, фондових зібрань етнографічних, історико-культурних та крає­знавчих музеїв області автор комплексно аналізує народний одяг великобичківських гуцулів. Докладно описує жіночі та чоловічі комплекси вбрання досліджуваного регіону. При їх характеристиці основна увага звертається на деталі крою окремих компонентів вбрання, подається рисунок крою жіночої сорочки.
Читати »

Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників
Особливості традиційних демонологічних уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних») мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літератури виділяється низка їх категорій; аналізуються особливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів народної демонології.
Читати »

Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »