« 2019. № 5 (149)

Народознавчі зошити. 2019. № 5 (149). С. 1233—1238

УДК 811.161.2’373.2

DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.05.1233

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТВОРЕННЯ МІКРОТОПОНІМІВ

СОКІЛ-КЛЕПАР Наталія

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4156-5978

доцент,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

кафедра української мови імені професора Івана Ковалика,

вул. Університетська, 1, 79001, Львів, Україна

e-mail: nsokil@ukr.net

Анотація. У статті йдеться про основні чинники мікротопо­німо­творення. Об’єктом аналізу є мікротопоніми, зокрема процес їхнього творення (мотиви, способи, засоби). Це пізнані, виокремлені з навколишньої дійсності та номіновані фрагменти простору. Географічні обшири словесно реалізуються тільки тоді, коли вони становлять зацікавлення людини, а це, своєю чергою, і є стимулом створення апелятива чи пропріатива. Номінація — процес, за допомогою якого довкілля зазнає омовлення. Вона тісно пов’язана з когніцією, онтологією, гносеологією. Механізм появи назви  — складний і багатоаспектний. До сьогодні в українські ономастиці ще не було детально проаналізовано механізми створення мікротопонімів, що зумовило актуальність запропонованої студії.

Автор доходить висновку, що мікротопоніми — результат пізнання світу, оформлений словесно за допомогою різних способів та засобів його реалізації. Більшість мікротопонімів — продукт природного творення, а відповідно, стійкіших, триваліших у часі, що не зазнають офіційних змін. У плані мотивації багато твірних основ указують на орографічну, гідрографічну, флористичну характеристику краю, що, власне, й випливає з краєвидної специфіки. Ще однією важливою твірною базою є антропонімний (зокрема неофіційний) фонд. У зв’язку з когнітивними та комунікативними особливостями людства створюються варіантні назви, які, однак, часто взаємопобутують в лексиконі мешканців.

Ключові слова: номінація, засади, мікротопонім, спосіб номінації, дериват.

Надійшла 3.10.2019

Список використаних джерел

  1. Бучко Д.Г., Ткачова Н.В. Словник української ономастичної термінології. Харків: Ранок-НТ, 2012. 256с.
  2. СелівановаО.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712с.
  3. КарпенкоО.Ю. Проблеми когнітивної ономастики. Одеса: Астропринт, 2006. 328с.
  4. СкляренкоО., Скляренко О. Типологічна ономастика: у 5 кн. Кн.1. Одеса: Астропринт, 2012. 416 с.
  5. МолчановаО.Т. Роль этнопсихологии при выборе ономасиологических признаков мотивации в процессе наименования обьектов среды обитания. Studia z filologii Polskiej і Sіowianskiej. Warszawa, 1998. S.226—230.
  6. Словник української мови: в 11 т. Київ, 1972. Т.3. С.300.
  7. ЛучикВ. Про особливості номінації в топонімії України. Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. 2011. Вип.ХХІХ—ХХХІ. С. 21—24.
  8. БучкоД.Г. Основні принципи і способи номінації поселень у Галицькій землі (за даними реєстру поселень з 1670 р.). Українська мова. №4. 2009. С. 41—51.

читати публікацію»

Наші автори
Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Традиційний народний одяг великобичківських гуцулів ХІХ — першої половини ХХ ст.
На основі польового матеріалу, наявної літератури, фондових зібрань етнографічних, історико-культурних та крає­знавчих музеїв області автор комплексно аналізує народний одяг великобичківських гуцулів. Докладно описує жіночі та чоловічі комплекси вбрання досліджуваного регіону. При їх характеристиці основна увага звертається на деталі крою окремих компонентів вбрання, подається рисунок крою жіночої сорочки.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »