« 2019. № 5 (149)

Народознавчі зошити. 2019. № 5 (149). С. 1233—1238

УДК 811.161.2’373.2

DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.05.1233

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТВОРЕННЯ МІКРОТОПОНІМІВ

СОКІЛ-КЛЕПАР Наталія

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4156-5978

доцент,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

кафедра української мови імені професора Івана Ковалика,

вул. Університетська, 1, 79001, Львів, Україна

e-mail: nsokil@ukr.net

Анотація. У статті йдеться про основні чинники мікротопо­німо­творення. Об’єктом аналізу є мікротопоніми, зокрема процес їхнього творення (мотиви, способи, засоби). Це пізнані, виокремлені з навколишньої дійсності та номіновані фрагменти простору. Географічні обшири словесно реалізуються тільки тоді, коли вони становлять зацікавлення людини, а це, своєю чергою, і є стимулом створення апелятива чи пропріатива. Номінація — процес, за допомогою якого довкілля зазнає омовлення. Вона тісно пов’язана з когніцією, онтологією, гносеологією. Механізм появи назви  — складний і багатоаспектний. До сьогодні в українські ономастиці ще не було детально проаналізовано механізми створення мікротопонімів, що зумовило актуальність запропонованої студії.

Автор доходить висновку, що мікротопоніми — результат пізнання світу, оформлений словесно за допомогою різних способів та засобів його реалізації. Більшість мікротопонімів — продукт природного творення, а відповідно, стійкіших, триваліших у часі, що не зазнають офіційних змін. У плані мотивації багато твірних основ указують на орографічну, гідрографічну, флористичну характеристику краю, що, власне, й випливає з краєвидної специфіки. Ще однією важливою твірною базою є антропонімний (зокрема неофіційний) фонд. У зв’язку з когнітивними та комунікативними особливостями людства створюються варіантні назви, які, однак, часто взаємопобутують в лексиконі мешканців.

Ключові слова: номінація, засади, мікротопонім, спосіб номінації, дериват.

Надійшла 3.10.2019

Список використаних джерел

  1. Бучко Д.Г., Ткачова Н.В. Словник української ономастичної термінології. Харків: Ранок-НТ, 2012. 256с.
  2. СелівановаО.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712с.
  3. КарпенкоО.Ю. Проблеми когнітивної ономастики. Одеса: Астропринт, 2006. 328с.
  4. СкляренкоО., Скляренко О. Типологічна ономастика: у 5 кн. Кн.1. Одеса: Астропринт, 2012. 416 с.
  5. МолчановаО.Т. Роль этнопсихологии при выборе ономасиологических признаков мотивации в процессе наименования обьектов среды обитания. Studia z filologii Polskiej і Sіowianskiej. Warszawa, 1998. S.226—230.
  6. Словник української мови: в 11 т. Київ, 1972. Т.3. С.300.
  7. ЛучикВ. Про особливості номінації в топонімії України. Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. 2011. Вип.ХХІХ—ХХХІ. С. 21—24.
  8. БучкоД.Г. Основні принципи і способи номінації поселень у Галицькій землі (за даними реєстру поселень з 1670 р.). Українська мова. №4. 2009. С. 41—51.

читати публікацію»

Наші автори
Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »