« 2019. № 6 (150)

Народознавчі зошити. 2019. № 6 (150). С. 1620—1625

УДК 745/749(477.83­25)П.Запоріжський

DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.06.1620

ПАВЛО ЗАПОРІЖСЬКИЙ — МАЛОЗНАНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІКОНОПИСЕЦЬ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

НОГА Олександр

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-4089-9404

кандидат мистецтвознавства,

старший науковий співробітник,

Інститут народознавства НАН України,

відділ мистецтвознавства,

проспект Свободи, 15, 79000, м. Львів, Україна

Контакти: e-mail: ina@mail.lviv.ua

САВИЦЬКИЙ Ігор

Директор спортивної організації «Львівська політехніка»,

Національний університет «Львівська політехніка»

вул. Степана Бандери, 12, 79000, Львів, Україна

Контакти: e-mail: savytsky62@gmail.com

Анотація. Творча біографія талановитого українського іконописця Павла Запоріжського, на жаль, досі є малознаною, а багато творів його спадщини забутими чи неатрибутованими. Тому метою статті є висвітлення життя і творчої діяльності цього самобутнього митця, що походив з козацького роду, народився в м. Кропивницькому, а став зрілим майстром у Західній Україні.

Предметом дослідження є проблема формування творчої особистості у складні часи змагань за утвердження національної ідентичності в міжвоєнний період ХХ століття. Об’єктом вивчення стали твори іконописця, які вдалось відшукати в експедиціях теренами Західної України, архівних матеріалах, рідкісних історіографічних згадках про митця. У результаті скрупульозного вивчення доступних на сьогодні матеріалів вдалось показати важливу роль творчості Павла Запоріжського у становленні церковного мистецтва України міжвоєнного періоду. У висновках наголошено на необхідності подальшого уважного вивчення спадщини митця й повернення його імені у скарбницю української культури.

Ключові слова: Павло Запоріжський, іконописець, українська церква, стінопис, малярство ХХ століття.

Надійшла 7.11.2019

Список використаних джерел

  1. Українська Загальна Енциклопедія: у 3 т. Львів; Станіслав; Коломия, 1930.
  2. Крип’якевич І. Історія України. Львів: Світ, 1990.
  3. Доля наших малярів. Діло. Львів, 1896. №54.
  4. Великий жовтень і громадянська війна на Україні. Київ, 1988.
  5. Примитив и его место в художественной культуре Но­вого и Новейшего времени. Москва: Наука, 1983.
  6. Александренко и современное украинское искусство. Искусство. Москва, 1911. № 10.
  7. Місто і люди. Єлисаветград — Кіровоград, 1754—2004. Кіровоград: Інекс-ЛТО. 303с.
  8. Коваль М.В. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.: Збірник документів і матеріалів. Дніпропетровськ: Промінь, 1965. 305с.
  9. ГерасименкоК.В. Махно: Воспоминания. Историк и современник. 1922. №3. С. 151—201.
  10. Антонович М. Історія України (Нова доба). Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1942. 89 с.
  11. Король Н. Українське козацтво. Нью-Йорк: НТШ, 1963. 96с.
  12. Лазаревский А. Описание старой Малороссии: Ма­те­риалы для истории заселения, земледелия и управ­ления: в 3 т. Киев, 1888.
  13. Яворницкий Д. Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца. Киевская старина. Ки­ев, 1883. №13.
  14. Лазаревский А. Украинские казаки в 20-х годах XVІІІ века. Чтения исторического общества Нестора Летописца. 1902. Т. 15. С.75—78.
  15. Гучнистий Д. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. Київ, 1954. 87с.
  16. Герій О., Туркевич-Клімашевський А., Кодлубай І., Нога О. Українське церковне мистецтво (1880—1920). Західний регіон. Львів: Українські технології, 2012. 377 с.
  17. Лобановський Б., Говдя П. Українське мистецтво пер­шої половини ХІХ — початку ХХ століть. Ки­їв: Мистецтво, 1983.
  18. Бродский Н.И. Мой творческий путь. Ленинград; Москва, 1940.
  19. Лобановськй Б.Б. Книга для читання з українського мистецтва. Київ: Радянська школа, 1978.
  20. Енциклопедія сучасної України: в 20 т. Київ, 2010. Т.10.
  21. Бандрівський М. З історії церкви св. Апостолів Пе­тра і Павла у Львові. Львів, 2009.
  22. СавчукМ. Загадковий Павло Запоріжський. Наше слово. Перемишль, 2001. №54.
  23. Український голос. Перемишль, 1922. № 16 (144).
  24. КолянчукО. Павло Запоріжський чи Запорожський, Запорожченко. Артист-маляр з Великої України. Цер­ковний календар. Сянок, 2006.
  25. Ярема О. Патріарх Димитрій і Павло Хома. Успенська вежа. Львів, 2010. №7(217).
  26. КовальЯ. Іван Косинін. Український календар. Варшава, 1993.
  27. Мемуари І.Ф.К. 1946 року. ЦДІА у Львові. Ф. 309. Оп. 1. Зв. 100. Од. зб. 1480.
  28. Мемуари І.Ф.К. 1946 року. ЦДІА у Львові. Ф. 309. Оп. 1. Зв. 100. Од.зб.1481.

читати публікацію»

Наші автори
Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »