« 2019. № 6 (150)

Народознавчі зошити. 2019. № 6 (150). С. 1692—1699

УДК 792.071.1:37.01](477)*19*

DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.06.1692

СЦЕНОГРАФІЧНІ ПЕРСОНАЖІ ТЕТЯНИ МЕДВІДЬ. ЄДИНІ УСТАНОВКИ

РУДЕНКО-КРАЄВСЬКА Наталія

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-6554-5325

старший викладач,

Львівської національної академії мистецтв,

кафедра монументального живопису

вул. Кубійовича, 38, 79011, Львів, Україна

Контакти: e-mail: mytsa.lv@gmail.com

Анотація. Тетяна Медвідь — яскравий представник плеяди театральних художників останньої чверті ХХ ст., які створювали сценографічні проекти в системі образотворчої режисури. Актуальність статті зумовлена недостатнім вивченням та систематизацією сценографічної творчості Тетяни Медвідь в контексті розвитку української сценографії ХХ сторіччя. На сьогоднішній день немає жодного наукового дослідження її творчості. Пошуки нових сенсів у сучасній сценографії неможливі без ґрунтовного аналізу творчості майстрів старшого покоління, які формували візуальне обличчя театральних вистав кінця ХХ — початку ХХІ ст. Мета дослідження — проаналізувати існування сценографічних персонажів у вигляді єдиної установки в рамках системи дійової сценографії з точки зору створення візуального образу декорації, активної спільної дії з акторами, типології місця та часу дії та використання театрального дизайну. Об’єкт дослідження — візуально-образний ряд драматичної вистави як складової частини театрального синтезу. Предмет дослідження — три сценографічні проекти Тетяни Медвідь: Уїльям Шекспір «Король Лір», режисер Ігор Борис, Михайло Старицький «За двома зайцями», режисер Микола Яремків у Харківському академічному драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка «Березіль», та Біллі Уайлдер «В джазі тільки дівчата», режисер Олександр Аркадін-Школьник у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі ім. Артема. Методологія дослідження — полягає у застосуванні методу концептуального аналізу, методу теоретичного узагальнення.

Ключові слова: сценографія, сценографічний персонаж, Тетяна Медвідь, єдина установка.

Надійшла 4.12.2019

Список використаних джерел

  1. Паві Патріс. Словник театру. Львів, 2006. 640с.
  2. Березкин В. Искусство сценографии мирового театра. Вторая половина 20 века. Москва. 2001. 808 с.
  3. ФіліпенкоЛ. Вечірній Харків. № 48 (409). 1998.
  4. СтарицькийМ. За двома зайцями. Ремарки п’єси. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/.
  5. БерезкинВ. Искусство сценографии мирового театра. Первая половина 20 века. Москва, 1997. 544 с.

читати публікацію»

Наші автори
Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »