Народознавчі зошити. 2024. № 2 (176). С. 456—461
УДК 94(477-25)”10″:7.046.3:27-312.47
DOI https://doi.org/10.15407/nz2024.02.456
КОМАРНИЦЬКИЙ Андрій
- кандидат мистецтвознавства,
- співголова іконописної майстерні «Аліпій», член НТШ
- Майдан св. Папи Івана Павла ІІ, 1, 79070, м. Львів, Україна,
- e-mail: eny_andriy@ukr.net
Анотація. Утвердження християнства у Княжій Русі-Україні відбувалося на тлі піднесення державного та історичного самоусвідомлення українського народу у ранній період централізованої держави. У час правління Володимира Великого княжа верхівка, виходячи з суспільно-політичної доцільності, зробила вибір на користь загальнодержавного затвердження християнства як офіційної релігії. Християнство як монотеїстична релігія було сприйняте як важливий консолідуючий момент для розвитку держави. І, найбільш домінуючим у духовній та сакральній традиції ХІ ст. став образ Богородиці у поєднанні з ідеями Софії Премудрості Божої. Тобто маріологічний і софійний світогляд Київської держави як явище набув значного розвитку в історичний період після прийняття християнства з кінця Х — упродовж ХІ століття. У цей історичний період Київська держава сприймалася як дім Божої Матері й водночас як дім Премудрості. Поєднання маріологічного і софійного світогляду свідчило про власний християнський шлях Княжої Русі-України, а отже й було запорукою появи «оновленого» розуміння Богородиці у духовній та сакральній традиції.
Мета статті — з’ясувати специфіку маріологічного самоусвідомлення централізованої держави Київська Русь у контексті зв’язку з ідеями софійності у Київській державі в ХІ ст. — періоду її розквіту і піднесення. Методологічною основою дослідження є принцип історизму у поєднанні з структурно-типологічним методом та методом мистецтвознавчого аналізу.
Ключові слова: Софія Премудрість Божа, Діва Марія, Оранта, Софійність, християнство, Хрещення, Київська держава.
Список використаних джерел:
- 1. Літопис Руський за Іпатським списком. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Київ: Наукова думка, 1989. 591 с.
- 2. Котляр М.Ф., Ричка В.М. Княжий двір південної Русі Х—ХІІІ ст. Київ: Наукова думка, 2008. 357 с.
- 3. Демчук Р. Храм Софії у символічному просторі Русі-України. Київ: Києво-Могилянська академія, 2008. 164 с.
- 4. Чубатий М. Історія Християнства на Русі-Україні: у 2 т. Рим; Нью-Йорк, 1965. Т. 1: (до р. 1353). 767 с.
- 5. Нікітенко Н.М. Мозаїки Софії Київської. Київ: Горобець, 2016. 192 с.
- 6. Комарницький А.С. Образ Богородиці і художня культура Київської Русі (Становлення національних особливостей): дис. … канд. мистецтвознав.: 26.00.01. Івано-Франківськ, 2014. 174 с.
- 7. Салько Н.Б. Живопись Древней Руси ХІ — нач. ХІІІ века. Мозаики. Фрески. Иконы. Ленинград: Художник РСФСР, 1982. 308с.
- 8. Гордієнко Д.С. Присвята Десятинної Церкви в Києві в контексті культури середньовічної України. Софійські читання. Вип. 7. Київ, 2015. С. 215—225.
- 9. Овсійчук В.А. Українське малярство Х—ХVIII ст. Проблеми кольору. Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1996. 470 с.
- 10. Никитенко Н.Н., Корниенко В.В. Собор святых Софии Киевской. Київ, 2014. 336с.+140 илл.
- 11. Демчук Р. Софія-Богородиця у візуальному просторі православного храму. Нестерівські студії: образ Богородиці в культурі давньої Русі. Київ: НКПІКЗ, 2012. С. 21—29.
- 12. Аверинцев С.С. Софія-Логос: Словник. 3-є вид. Київ: Дух і літера, 2007. 650с.
- 13. Логвин Г.Н. Київська Русь: монументальне мистецтво, іконопис, книжкова мініатюра. Історія української культури: в 5 т. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1. С. 884—920.
