« 2023. № 1 (168)

Народознавчі зошити. 2023. № 1 (169).  С. 227—239

УДК [398.8(=161.2):398.33]:801.81 

DOI https://doi.org/10.15407/nz2023.01.227

ФЕНОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ КОЛЯДИ

ДАВИДЮК Віктор

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-9019-0446
  • доктор філологічних наук, професор,
  • Волинський національний університет імені Лесі Українки,
  • кафедра української літератури,
  • проспект Волі, 13, 43025, Луцьк, Україна,
  • Контакти: e-mail: totem2004@bigmir.net

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена потребою розглянути питання походження колядної традиції з погляду її поширення та відповідності фенології фольклорних текстів тим календарним віхам, за якими закріпилося їхнє виконання принаймні з ХІХ ст. Мета статті — проаналізувати відповідність усталених думок про греко-римський вектор поширення Коляди на українські землі реальним фактам її побутування в фенологічному контексті, відображеному в текстах колядок та рідкісних фактів нетрадиційного застосування колядок в «невідповідні» календарні терміни. Об’єкт дослідження — усталені думки відомих учених із приводу походження та поширення колядних традицій в Україні в світлі нових або ж маловідомих, але показових фактів. Застосувавши фенологічний підхід до українських колядок, автор допускає автохтонне походження не лише їхніх текстів, а й жанру в цілому. Звідси випливає, що греко-римські впливи, які вбачало багато авторів в українських традиціях колядування, стосуються хіба релігійних зразків, тобто псалмів. Що ж до українських світських колядок, то вони відображають переважно аграрні господарські процеси, не властиві ні грекам, ні римлянам. Сама ж назва жанру має слов’янське походження, а римська kalenda швидше похідна від неї, оскільки не має ясної етимології в жодній з романських мов, а до того назва свята поряд з kalenda чи kolinda має в них інші автентичні назви з прозорою етимологією. Переважно слово «коляда» вживається тільки там, де відоме слово «коло». Україна цілком може вважатися якщо не батьківщиною колядування, то частиною ареалу формування цієї традиції.

Ключові слова: Коляда, річний аграрний цикл, фенологічний календар, колядки, щедрівки, обхідні обряди.

Надійшла 25.01.2023

Список використаних джерел

  • 1. Доленга-Ходаковський Зоріан. Про слов’янщину перед християнством. Фольклористичні зошити. 2007. Вип. 10.
  • 2. Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів, 1938.
  • 3. Потебня А. Объяснение малорусских и сродных с ними песен. Варшава. Т. 2: Колядки и щедровки. 1887.
  • 4. Повість минулих літ. 1137 рік. Київ, 1989.
  • 5. Пчілка Олена. Украинские колядки (текст волынский). Киевская старина. 1903. № 1.
  • 6. Петров В. Обрядовий фольклор календарного циклу та його виробничі основи: В. Петров. Розвідки: в 3-х т. Т. 3. Київ, 2013. С. 1349—1354.
  • 7. Килимник С. Український рік в народних звичаях в історичному освітленні. Вінніпег; Торонто, 1964. Т. 1.
  • 8. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого вечора. Репринтне видання. Київ, 1994. С. 41—47, 94—97.
  • 9. Гнатюк В. Переднє слово до: Колядки і щедрівки. Етнографічний вісник. 1916. Т. 35. С. ІІ—ХІV. Т. 36. С. ІІІ—ХV.
  • 10. Курочкін О. Новорічні свята українців: традиції та сучасність. Київ, 1978.
  • 11. Українська народна поетична творчість. Заред. М.Т. Рильського. Київ, 1958. Т. 1.
  • 12. Давидюк В. Історико-географічна атрибутивність щедрівок та колядок. Фольклористичні зошити. 2003. Вип. 6.
  • 13. Веселовский А.Н. Разыскания в области русского духовного стиха. Вып. VII: Румынские, славянские и греческие коляды. Санкт-Петербург, 1883.
  • 14. Креация популаре (Курс теоретик де фольклор ромынеск дин Басарабия, Транснистрия ши Буковина). Кишинеу, 1991. Паж.
  • 15. Свєнціцький І. Різдво Христове в поході віків. Львів, 1933.
  • 16. Антохі Л. Образно-предметний ряд молдавських «колінд» (колядок) Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. 2012. Випуск 36.
  • 17. Грушевський М. Історія української літератури. Київ, 1993. Т. 1.
  • 18. Квитка К. Избранные труды. Москва, 1971. Т. 1.
  • 19. Фольклор українців півночі Молдови. Записали, упорядкували Надія Пастух та Ольга Харчишин. Львів, 2020.
  • 20. Коробка Н. Колядки и щедровки, записанные в Волынском Полесьи. Санкт-Петербург, 1902.
  • 21. Поліська дома. Вип. 4: Зима. Луцьк, 2019.
  • 22. Веселовский А. Разыскания в области русского духовного стиха. Вып. VII: Румынские, славянские и греческие коляды. Санкт-Петербург, 1883.
  • 23. Бессонов П. Белорусские песни. Москва, 1871.
  • 24. Пропп В. Русские аграрные праздники. Москва, 2000.
  • 25. Красновская Н. Итальянцы. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Конец XIX — начало XX в. Весенние праздники. Москва, 1977.
  • 26. Салманович М. Румыны. Календарные обычаи и об­ряды. в странах зарубежной Европы. Зимние праздники. Москва, 1977.
  • 27. Кашуба М. Народы Югославии. Календарные обы­чаи и обряды в странах зарубежной Европы. Зимние праздники. Москва, 1977.
  • 28. Колева Т. Болгары. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Зимние праздники. Москва, 1977. С. 270.
  • 29. Лист Лесі Українки від 21.12.1891 р. (2.1.1892 р.) з Колодяжного до Драгоманова М.П. Леся Українка. Листи: 1876—1897. С. 167.
  • 30. Токарев С. Западные славяне. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Зимние праздники. Москва, 1977.
  • 31. Потебня А. О мифическом значении некоторых обрядов. Москва, 1865.
  • 32. Чичеров В.Зимний период русского земледельческого календаря. XVI—XIX веков. (Очерки по истории народных верований). Москва, 1957.
  • 33. Сокіл Г. Українські обхідні календарно-обрядові пісні. Структура, функції, семантика. Львів, 2004. 268 с.
  • 34. Давидюк В. Релікти волочебної традиції в українському обрядовому фольклорі. Вісник Львівського університету. Український фольклор. 2000. С. 60—67.
  • 35. Кримський А. Жнива. Народознавчі зошити. 2012. № 2.

читати публікацію»

Наші автори
Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Традиційний народний одяг великобичківських гуцулів ХІХ — першої половини ХХ ст.
На основі польового матеріалу, наявної літератури, фондових зібрань етнографічних, історико-культурних та крає­знавчих музеїв області автор комплексно аналізує народний одяг великобичківських гуцулів. Докладно описує жіночі та чоловічі комплекси вбрання досліджуваного регіону. При їх характеристиці основна увага звертається на деталі крою окремих компонентів вбрання, подається рисунок крою жіночої сорочки.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »