« 2025. № 6 (186)

Народознавчі зошити. 2025. № 6 (186). С. 1592—1602

УДК 398.21 (=161.2): 82-32

DOI https://doi.org/10.15407/

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПРИТЧА ЯК ФОЛЬКЛОРНИЙ ЖАНР

КОСТИК Василь

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-3177-1919
  • Researcher ID: Е-22.69-2016
  • кандидат філологічних наук, доцент, Чернівецький
  • національний університет імені Ю. Федьковича,
  • вул. Коцюбинського, 2, 58012, Чернівці, Україна,
  • Контакти: e-mail: kostyk_vv@ukr.net

Анотація. Притча — один з найдавніших і наймістичніших жанрів словесного мистецтва, що традиційно асоціюється з мудрістю і містить етичні кодекси поведінки, моральний вибір та релігійні настанови. Жанр притчі зберіг своє значення в різних національних культурах. Це алегоричні оповідання, які відображають глибокі морально-етичні та філософські ідеї. Притчі відіграють важливу роль у збереженні та передачі духовного досвіду, є засобом навчання, розпізнавання та розуміння життєвих істин. Літературна притча значною мірою опрацьована в українській науці, проте у фольклористиці жанр народної притчі ще залишається малодослідженим. З цього погляду тема наукової праці є актуальною. Метою праці є дослідження жанрової специфіки українських народних притч, а також їх комплексний аналіз.

Об’єкт дослідження — тексти українських народних притч як жанру фольклору, а предмет — ідейно-тематичні особливості українських народних притч та джерела їх походження. Територіально і хронологічно акцентується увага на адміністративній частині Північної Буковини (с. Банилів-Підгірний Сторожинецького, с. Веренчанка Заставнівського і с. Топорівці Новоселицького р-нів Чернівецької обл.) і Закарпаття (с. Келечин Міжгірського р-ну) — за період виявлення окремих фольклорних текстів у другій половині ХХ, а також переважаючої кількості зразків у першій чверті ХХІ ст.

Застосований системний підхід до вивчення фольклорних матеріалів. У межах запропонованого аспекту використано такі методи дослідження: текстологічний аналіз, синтез, польове дослідження.

Ключові слова: народна притча, жанр, літературна притча, притчевість, алегорія, фольклор, тематика текстів.

Надійшла 8.11.2025

Список використаних джерел

  • 1. Притча. Літературознавчий словник-довідник. Ки-їв: Академія, 2006. С. 560.
  • 2. Франко І. Мій Ізмарагд. Іван Франко. Зібрання тво-рів: у 50-ти т. Київ: Наукова думка, 1976. Т. 2. С. 179, 207—224.
  • 3. Писаня Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і кри-тичне виданє. З перводруків і автографів зібрав, упо-рядкував і пояснив Др. О. Колесса. Львів: НТШ, 1902. Т. 2. С. 431—432, 450—455.
  • 4. Гресь В., Шевчук В. Дзвонять дзвони. Притчі про Кармалюка. Київ, 2023. 112 с.
  • 5. Соловей Е. Притча про поетів. Київ: Дух і літера, 2018. С. 53—81.
  • 6. Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови. Т. 2: Н—Я. Київ: Вища школа, 1984. С. 162.
  • 7. Чорнопиский М. Притча. Українська фольклористика. Словник-довідник. Тернопіль: Підручники і по-сіб-ники, 2008. С. 316.
  • 8. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. 3-тє вид., стер. Київ: Знан-ня-Прес, 2005. С. 474—477.
  • 9. Притча. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. За ред. А. Волкова, О. Бойченка, І. Зварича, Б. Іванюка, П. Рихла. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 444.
  • 10. Дерев’яне чудо. Народні казки. Вступна стаття, упоряд., підгот. текстів та примітки О.І. Дея. Ужгород: Карпати, 1981. 208 с.
  • 11. Дей О. Дивовижний світ народної казки. Дерев’яне чу-до. Народні казки. Ужгород: Карпати, 1981. С. 3—10.
  • 12. Чарівна торба: Українські народні казки, притчі, легенди, перекази, пісні та прислів’я, записані від М.І. Шопляка-Козака. Упоряд., передмова, примітки та словник І.М. Сенька. Ужгород, 1988.
  • 13. Мусієнко Ю.А. Когнітивно-прагматичний підхід до дослідження притчі. Науковий вісник Волинського на-ціонального університету імені Лесі Українки. 2011. С. 130—134. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/ bitstream/123456789/ 3863/1/Musiyenko.pdf
  • 14. Сенько І. Слухай, сину… Фольклорні скарби подружжя Марії і Михайла Сеньків із Закарпатського села Келечин у записах їх сина Івана. Ужгород: TIMPANI, 2022. 396 с.
  • 15. Вернюк Н.В. Притчевий епос: жанрові особливості, едиції та рецепції. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2018. № 37. Том 1. С. 19—22.
  • 16. Богачевська І.В. Притча як об’єкт релігієзнавчого дослідження. Вісник Житомирського державного університету. Випуск 59. Філософські науки. 2011. С. 3—8. URL: https://eprints.zu.edu.ua/7304/.
  • 17. Притчевість. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. За ред. А. Волкова, О. Бойченка, І. Зварича, Б. Іванюка, П. Рихла. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 446.
  • 18. Бондаренко Г.Ф. Притча як видова категорія. Вісник Житомирського державного університету ім. І. Фран-ка. 2005. № 22. С. 180—182.
  • 19. Клим’юк Ю.І. Притчевість як засіб художнього зображення. Питання літературознавства. 1996. Вип. 3. С. 132—141. URL: https://nbuv.gov.ua/UJRN/Pl_19-96_3_16.
  • 20. Народна мудрість: притчі. Збирач та упорядник Марія Гулей. Чернівці: Друк Арт, 2020. 80 с.
  • 21. Говердовська І.Б. Велика книга притч. Харків: Віват, 2015. 336 с.
Наші автори
Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »

Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »