« 2022. № 4 (166)

Народознавчі зошити. 2022. № 4 (166).  С. 938—943

УДК 75.038.6(477) “1987/1991” 

DOI https://doi.org/10.15407/nz2022.04.938

ОСНОВНІ ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТРАНСАВАНГАРДУ В ПЕРІОД З 1987 ПО 1991 рр.

САЛАТЮК Лариса

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-9398-8243
  • аспірантка, Львівська національна академія мистецтв,
  • вул. Кубійовича, 38, 79011, м. Львів, Україна,
  • Контакти: e-mail: larasalatyuk@gmail.com

Анотація. Мета статті полягає у виявленні характерних рис, притаманних українському трансавангарду. Об’єктом дослідження є художні твори мистців-трансавангардистів. Предметом же — їх художні особливості.

Актуальність дослідження полягає у тому, що оскільки український трансавангард відрізняється від його першоджерельного італійського, важливим для подальшого дослідження буде визначити основні художні риси цього напрямку. Хронологія дослідження охоплює період від 1987-го до 1991-го року, період появи трансавангарду в Україні, та його активний розвиток.

Методологічною основою дослідження є методи порівняльного, стилістичного та художнього аналізу, іконографічний метод.

Основні завдання дослідження: проаналізувати роботи італійських та українських мистців трансавангардистів; виявити спільне та відмінне між італійським та українським трансавангардом; висвітлити характерні риси, притаманні українському трансавангарду.

Ключові слова: італійський трансавангард, український трансавангард, художні особливості, живопис, «нова хвиля», «Паркомуна».

Надійшла 11.08.2022

Список використаних джерел

  • 1. Olivia A. La Trans-avanguardia italiana. Flash Art. 1979. URL: http://www.flashartonline.it/article/la-trans-avan­guar­dia
  • 2. Бурлака В. Александр Гнилицкий. Ранние работы. Катастрофа взгляда. Art Ukraine. 2014. URL: http://artukraine.com.ua/a/aleksandr-gnilickiy-rannie-raboty-katastrofa-vzglyada/#.VwNKQvmLTIV
  • 3. Бурлака В. Український трансавангард і нова фігура­тивність — досвід ретроспективних споглядань. Мистецтвознавство України: зб. наук. пр. Київ, 2006. Вип. 6—7. С. 61—75.
  • 4. Скляренко Г. Нова хвиля і українське мистецтво кінця ХХ століття. Київ, 2009. Вип. 6. С. 188—195.
  • 5. Скляренко Г. Сучасне мистецтво України. Портрети художників. ІПСМ НАМУ. Київ: Huss, 2018. 472 с.
  • 6. Ложкіна А. Чудова десятка одеських художників в «ХудПромо». URL: https://hudpromo.livejournal.com/2837.html
  • 7. Соловьев А. Искусство Украины 90-х (Рефлексии). Художественный журнал. 1999. № 28—29. URL: http://www.guelman.ru/xz/362/xx28/x28015.htm
  • 8. Сидор-Гибелинда О. Некролог по «Коммуне». Terra incognita. 1995. № 3/4. С. 24.
  • 9. Акинша К. Венок на могилу украинского постмодернизма. Портфолио. Искусство Одессы 1990-х гг. Одеса, 1999. С. 12—15.
  • 10. Oliva A.В. Italian Transavantgarde. Milan: Politi Editore, 1980.
  • 11. Оліва А. Культурний номадизм та діаспора. Лекція. Київ: ЦСМС, 1996. С. 9.
  • 12. Кочубінська Т. Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище. Київ: Publish Pro, 2018. 208 c.
  • 13. Олива А.Б. Искусство на исходе второго тысяче­летия. Москва, 2003. С. 85.
  • 14. Утєвська К. Трансавангард. URL: http://www.kory­dor.in.ua/ua/glossary/doslidnytska-platforma-trans­avangard.html#_ftn10 (дата звернення: 16.06.2022).

читати публікацію»

Наші автори
Традиційний народний одяг великобичківських гуцулів ХІХ — першої половини ХХ ст.
На основі польового матеріалу, наявної літератури, фондових зібрань етнографічних, історико-культурних та крає­знавчих музеїв області автор комплексно аналізує народний одяг великобичківських гуцулів. Докладно описує жіночі та чоловічі комплекси вбрання досліджуваного регіону. При їх характеристиці основна увага звертається на деталі крою окремих компонентів вбрання, подається рисунок крою жіночої сорочки.
Читати »

Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »