« 2019. № 5 (149)

Народознавчі зошити. 2019. № 5 (149). С. 1233—1238

УДК 811.161.2’373.2

DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.05.1233

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТВОРЕННЯ МІКРОТОПОНІМІВ

СОКІЛ-КЛЕПАР Наталія

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4156-5978

доцент,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

кафедра української мови імені професора Івана Ковалика,

вул. Університетська, 1, 79001, Львів, Україна

e-mail: nsokil@ukr.net

Анотація. У статті йдеться про основні чинники мікротопо­німо­творення. Об’єктом аналізу є мікротопоніми, зокрема процес їхнього творення (мотиви, способи, засоби). Це пізнані, виокремлені з навколишньої дійсності та номіновані фрагменти простору. Географічні обшири словесно реалізуються тільки тоді, коли вони становлять зацікавлення людини, а це, своєю чергою, і є стимулом створення апелятива чи пропріатива. Номінація — процес, за допомогою якого довкілля зазнає омовлення. Вона тісно пов’язана з когніцією, онтологією, гносеологією. Механізм появи назви  — складний і багатоаспектний. До сьогодні в українські ономастиці ще не було детально проаналізовано механізми створення мікротопонімів, що зумовило актуальність запропонованої студії.

Автор доходить висновку, що мікротопоніми — результат пізнання світу, оформлений словесно за допомогою різних способів та засобів його реалізації. Більшість мікротопонімів — продукт природного творення, а відповідно, стійкіших, триваліших у часі, що не зазнають офіційних змін. У плані мотивації багато твірних основ указують на орографічну, гідрографічну, флористичну характеристику краю, що, власне, й випливає з краєвидної специфіки. Ще однією важливою твірною базою є антропонімний (зокрема неофіційний) фонд. У зв’язку з когнітивними та комунікативними особливостями людства створюються варіантні назви, які, однак, часто взаємопобутують в лексиконі мешканців.

Ключові слова: номінація, засади, мікротопонім, спосіб номінації, дериват.

Надійшла 3.10.2019

Список використаних джерел

  1. Бучко Д.Г., Ткачова Н.В. Словник української ономастичної термінології. Харків: Ранок-НТ, 2012. 256с.
  2. СелівановаО.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712с.
  3. КарпенкоО.Ю. Проблеми когнітивної ономастики. Одеса: Астропринт, 2006. 328с.
  4. СкляренкоО., Скляренко О. Типологічна ономастика: у 5 кн. Кн.1. Одеса: Астропринт, 2012. 416 с.
  5. МолчановаО.Т. Роль этнопсихологии при выборе ономасиологических признаков мотивации в процессе наименования обьектов среды обитания. Studia z filologii Polskiej і Sіowianskiej. Warszawa, 1998. S.226—230.
  6. Словник української мови: в 11 т. Київ, 1972. Т.3. С.300.
  7. ЛучикВ. Про особливості номінації в топонімії України. Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. 2011. Вип.ХХІХ—ХХХІ. С. 21—24.
  8. БучкоД.Г. Основні принципи і способи номінації поселень у Галицькій землі (за даними реєстру поселень з 1670 р.). Українська мова. №4. 2009. С. 41—51.

читати публікацію»

Наші автори
Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »

Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »