« 2021. № 2 (158)

Народознавчі зошити. 2021. № 2 (158). С. 451—455

УДК 7.036(477)”1980-1990″

DOI https://doi.org/10.15407/nz2021.02.451

УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНСАВАНГАРД: ГЕНЕЗА ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Лариса САЛАТЮК

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-9398-8243
  • аспірантка,
  • Львівська національна академія мистецтв,
  • вул. Кубійовича, 38, 79011, м. Львів, Україна,
  • e-mail: larasalatyuk@gmail.com

Мета статті — проаналізувати становлення трансавангарду в Україні, дослідити творчі засади мистців-трансавангардистів в контексті сучасного українського мистецтва.

Актуальність теми визначається тим, що в статті було зібрано та проаналізовано матеріали про мистецький напрям «трансавангард». З появою «нової хвилі» розпочалось протистояння художника з тоталітарним режимом країни та бажання відродження українських традицій. Те, чого українські художники прагнули, проте не могли сформулювати у власний маніфест, втілилось вже в кінці 1980-х рр. в український трансавангард. Хронологічні межі дослідження — кінець ХХ — початок ХХІ століття.

Починаючи з 1980-х — до початку 1990-х років українські мистці переосмислюють всі набуті попередні практики в мистецтві та намагаються модернізувати їх, від’єднати національне від радянського. Етап модернізації в українському мистецтві привів його до явища нонконформізму, а згодом до трансавангарду. Це засвідчило про подолання розриву між світовими та радянськими тенденціями в мистецтві. Також це стало здійсненим великою мірою, завдяки художникам-вісімдесятникам, які не були так заангажовані радянською владою, як їх попередники.

Застосовані такі загальнонаукові методи дослідження, як спостереження, опис, порівняння, аналіз, синтез, індукція, дедукція та аналогія. І основний метод — мистецтвознавчий аналіз живописних творів.

Ключові слова: трансавангард, сучасне мистецтво, трансавангардне необароко, нонконформізм, «Паркомуна», «Нова хвиля».

  • 1. Горяинов В. Трансавангард на Венецианской Биеннале. Творчество. 2007. № 3. С. 17—19.
  • 2. Ройтбурд А. Гельман и его галерея (Електронний ресурс). Арт-азбука. Словарь современного искусства под редакцией Макса Фрая. 2007. URL: http://azbuka.gif.ru/critics/guelman-and-gallery/
  • 3. Соловьев А. По ту сторону очевидности. Предвари­тельные размышления по поводу одного явления. Искусство. 1988. № 10. С. 35.
  • 4. Левашов В. Другое лицо: украинский феномен (взгляд из Москвы). Декоративное искусство СССР. 1989. № 12. С. 28—29.
  • 5. Акинша К. Венок на могилу украинского постмодернизма. Портфолио. Искусство Одессы 1990-х гг.: сб. текстов. Одеса, 1999. С. 12—15.
  • 6. Кузьма М. Ангели над Україною. Angels over Ukraine. Сучасний український живопис. Каталог. Київ, 1993. С. 15.
  • 7. Боборыкин А. Александр Ройтбурд: «Во всех конфликтах я против конфликтов» (Електронний ресурс). Артгид. 2014. URL: http://artguide.com/posts/715
  • 8. Соловьев А. Искусство Украины 90-х (Рефлексии) (Електронний ресурс). Художественный журнал. 1999. № 28—29. URL: http://www.guelman.ru/xz/362/xx28/x28015.htm
  • 9. Рашковецкий М. Одесское contemporary visual art 1990-х гг. Одеса: живопис, графіка, скульптура. Ки­їв: Ювелір Прес, 2009. С. 60—64.

читати публікацію»

Наші автори
Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »

Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »