« 2019. № 1 (145)

Народознавчі зошити. 2019. № 1 (145). С. 266—271

УДК 792.028028″1922/1933″(092)
DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.01.266

АКТОРСЬКА УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ЙОСИПА ГІРНЯКА 1922—1933 рр. У СВІТЛІ ТЕОРЕТИЧНИХ МАНІФЕСТІВ ЛЕСЯ КУРБАСА

БОЙКО Тетяна

ORCID ID: https://orcid.org /0000-0001-6941-8868

кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник,

Київський Національний університет культури і мистецтв,

кафедра режисури та акторської майстерності,

вул. Євгена Коновальця, 36, 01133, Київ, Україна

Контакти: e-mail: tetiana.boyko@gmail.com

Анотація. Мета статті полягає у висвітленні окремих естетико-художніх векторів акторського мистецтва 1920—1930-х рр. й розширенні знань про творчість Й. Гірняка, зокрема теоретизації тих епізодів, що пов’язані з формуванням універсальної виконавської манери митця. Методологія дослідження: процеси дослідження опирались на феноменологічний (узагальнення індивідуальних ознак виконавської манери Й. Гірняка), історико-порівняльний та зіставно-типологічний методи, які виявляють схожість і відмінність між явищами театру 1920—1930-х рр., визначають генетичну спорідненість, загальне й специфічне в їхньому розвиткові. Наукова новизна полягає у виведенні нових теоретичних узагальнень творчого доробку Й. Гірняка на березільському кону. Зокрема, увагу сфокусовано на концептах «розумної арлекінади», що споріднювали сценічну практику актора з режисерськими рефлексіями Леся Курбаса щодо моделі універсального актора того часу. Висновки: одним з векторів режисерської практики Леся Курбаса був намір віднайти технологічні механізми формування універсального актора. Сценічна практика Й. Гірняка у «Березолі» віддзеркалювала результативність цих пошуків як у сенсі трансформації психологічних станів персонажа, так і суто технічних засобів створення образу. Відповідно професійне становлення Й. Гірняка значною мірою відбувалося за концептами «розумної арлекінади», бо виконавська манера митця відрізнялася універсальністю й інтелектуалізмом.

Ключові слова: «розумний арлекін», універсальний актор, виконавська практика, Лесь Курбас, режисерські настанови.

Надійшла 27.01.2019

Список використаних джерел

  1. Бачелис Т. Гамлет и Арлекин. Москва: Аграф, 2007. 573 c.
  2. Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. Київ: Мистецтво, 1987. 197 с.
  3. Веселовська Г. Як народжувався Арлекін: (Лесь Курбас — Київ — «Молодий театр» — 1917—1919 рр.). Український театр. Київ, 1997. № 2. С. 6—9.
  4. Волицька І. Курбасова дефініція творчості актора і категорія «тривання». Курбасівські читання. Київ, 2007. № 2. С. 82—93.
  5. Гірняк Й. Спомини. Нью-Йорк: Сучасність, 1982. 485 с.
  6. Єрмакова Н. Актор з погляду педагогіки: (із практики Мистецького об’єднання «Березіль»). Український театр. Київ, 2008. № 2. С. 21—24.
  7. Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. Київ: Либідь, 2007. 324 с.
  8. Курбас Лесь. Березіль: із творчої спадщини. Київ: Дніпро, 1988. 518 с.
  9. Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Лит. наследие: Сборник. Сост. М.Г. Лабинский, Л.С. Танюк. Москва, Искусство, 1988. 462 с.
  10. Мейерхольд В. Статьи. Письма. Речи. Беседы: в 2 ч. Ч. 1(1891—1917). Сост., ред. текстов и ком. А.В. Фе­вральского. Москва: Искусство, 1968. 792 с.
  11. Черкашин Р. Майстер трагігротеску. Український театр. Київ, 1990. № 1. С. 14—17.
  12. Шевченко Н. «Розумний Арлекін» — між храмом і площею: (до науки акторського перетворення). Аркадіа. Одеса, 2003. № 1. С. 49—52.

читати публікацію»

Наші автори
Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Традиційний народний одяг великобичківських гуцулів ХІХ — першої половини ХХ ст.
На основі польового матеріалу, наявної літератури, фондових зібрань етнографічних, історико-культурних та крає­знавчих музеїв області автор комплексно аналізує народний одяг великобичківських гуцулів. Докладно описує жіночі та чоловічі комплекси вбрання досліджуваного регіону. При їх характеристиці основна увага звертається на деталі крою окремих компонентів вбрання, подається рисунок крою жіночої сорочки.
Читати »