« 2020. № 5 (155)

Народознавчі зошити. 2020. № 5 (155). С. 1213—1225

УДК 94:811.16:81’373.21(477.83)

DOI https://doi.org/10.15407/nz2020.05.1213

ХТО МИ? ЧИЇ ДІТИ? ЯКИХ БАТЬКІВ? (ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ с. ДУЛІБИ СТРИЙСЬКОГО РАЙОНУ)

ТАРАС Ярослав

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7241-9466
  • доктор історичних наук, професор,
  • Інститут народознавства НАН України,
  • завідувач відділу етнології сучасності,
  • проспект Свободи, 15, 79000, м. Львів, Україна,
  • Контакти: е-mail: etnomod@ukr.net

Анотація. Розглядаються відомості про племінний союз дулібів, аналізуються літописні та друковані джерела XVI — поч. XXI ст., висвітлюються різні позиції щодо походження та зв’язку племені дулібів зі слов’янськими германськими племенами та празькою культурою, аналізується поширення топоніма дуліби в Польщі, Україні, висвітлюються значення та походження етнонімів дулеби, дудліби, dudlebi. Постає питання вияснення походження села Дуліби Стрийського р-ну Львівської обл. Мета дослідження — з’ясувати чинники, які визначили назву с. Дуліби на р. Стрий, відповісти на питання, чи ця назва була одержана від гегемонії дулібів у цьому регіоні, чи від поселення тут полонених дулібчан (волинян). Проаналізовані прізвища, зафіксовані у Йосифінській та Францисканській метриках. Новизна: Вперше подаються автохтонні прізвища дулібчан Стрийського р-ну станом на XVIII — поч. XIX ст., аналізується їх утворення. Результат дослідження: З’ясовано, що автохтонні прізвища дулібчан Стрийського р-ну є рідковживані, не характерні для Західної України, мають поширення в центральній, східній частинах України. На основі аналізу прізвищ підтверджена гіпотеза, що с. Дуліби Стрийського р-ну галицькі князі заселили полоненими з Волині та земель, які були підлеглими київським князям. У висновках автор доводить, що серед вчених однозначного порозуміння щодо території поселення дулібів та походження назви населеного пункту Дуліби Стрийського р-ну Львівської обл. немає.

Ключові слова: дуліби, волиняни, с. Дуліби Стрийського р-ну Львівської обл., літописні слов’янські племена, Йосифінська метрика, Францисканська метрика.

Надійшла 26.05.2020

Список використаних джерел

  • 1. Літопис руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Київ: Дніпро, 1989. 614 с.
  • 2. Терлецький Л. Етногенез українського народу. Львів: Інтелект-Бізнес, 2007. 616 с.
  • 3. Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. Пер. з поль­ської Ю. Мицика. Київ: Києво-Могилянська ака­демія, 2007. 1004, [2] c.: іл.
  • 4. Тищенко К.М. Кельтські етимології. І. Етнос. Мово­знавство. 2003. № 4. С. 3—16.
  • 5. Петрушевич А. Лингвистическо-историческія из­слѣдо­ваниія о начаткахъ города Львова и окрестностей его, съ возрѣніемъ на предисторическія времена переселенія словенскихъ и румынскихъ племенъ изъ придунайскихъ стран въ предкарпатскія области. Выпуск I—II. Львов: Иждивеніемъ Института «Народний Домъ». 1893. 660 с.
  • 6. Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. Москва: Наука. 1979. 156 с.: рис.
  • 7. Грушевський`М. Історія України-Руси. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1994. 736 с.
  • 8. Тищенко К. Походження назв літописних слов’янських племен. Народна творчість та етнографія. 2006. № 1. С. 4—16.
  • 9. Попов А.И. Названия народов СССР. Введение в этнонимику. Ленинград: Наука, 1973. 170 с.
  • 10. Фасмер М. Этимологический словарь русского язы­ка: в 4 т. Перевод с немецкого О.Н. Трубачева. Москва: Прогресс, 1964—1973. Т. 1. 1964. 562 с.
  • 11. Geiriadur Prifysgol Cymru. A Dictionary of the Welsh Language: in 4 vols. Cardiff, 1967—2002.
  • 12. Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших сла­вян. Лингвистические исследования. Москва: На­ука, 2003. 495 c.
  • 13. Јowmiaсski H. Pocztki Polski: z dziejуw Sіowian w I tysicleciu n. e. Т. 3. Warszawa: Paсstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1967. 519 s.
  • 14. Никонов В.А. Типология славянской антропонимии. Ис­тория, культура, этнография и фольклор славянских народов: IX Международный съезд славистов. Доклады советской делегации. Москва: Наука, 1983. С. 257—269.
  • 15. Полное собрание русских летописей. Т. I: Лаврентьевская летопись. Вып. 1—3. (2-е изд.). Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1926—1928. 379 c.
  • 16. Мішко С. Нарис ранньої історії Руси-України. Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен: Українське Історичне Товариство, 1981. 228 с.
  • 17. Ключевский В.О. Сочинения в девяти томах. Т. 1. Курс Русской истории. Ч. 1. Москва: Мысль, 1987. 432 с.
  • 18. Нидерле Л. Славянские древности. Пер. с чешск. Т. Ко­валевой и М. Хазанова. Москва: Издательство иностранной литературы. 1956. 453 с.
  • 19. Державин Н.С. Славяне в древности: культурно-исторический очерк. Москва: Издательство Академии наук СССР, 1946. 215 с.
  • 20. Войтович Л. Галицько-волинські етюди. Біла Церква: Вид. Пшонківський О.В. 2011. 480 с.
  • 21. Akta grodzkie i ziemskie z czasуw Rzeczypospolitej Polskiej: z archiwum tak zwanego bernardyсskiego we Lwo­­wie w skutek fundacyi њp. Alexandra hr. Stadnickiego. T. 5. Lwуw: Druk. Narodowa W. Manieckiego. 1875. 293 s.
  • 22. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. Ф. 19. Оп. XVI. Од. зб. 3.
  • 23. ЦДІА України у Львові. Ф. 20. Оп. XVI. Од. зб. 242.
  • 24. Худаш М. Українські карпатські і прикарпатські наз­ви населених пунктів (утворення від відапелятивних антропонімів). Львів, 2004. 536 с.
  • 25. Шанковський Л. Нарис історії Стрийщини. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скіль­щини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітивщини, Жу­ра­венщини, Жидачівщини і Миколаївщини: в 3 т. Нью-Йорк, 1990—1993. Т. 1. 1990. С. 69—192.
  • 26. Лаба В. Літопис парафії Дуліби. Львів, 2016. 88 с.

читати публікацію»

Наші автори
Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Особистісно-духовний розвиток засобами образотворчого мистецтва
У статті розглядається проблема втілення образу матері у творах образотворчого мистецтва з точки зору впливу на різні напрями особистісно-духовного розвитку людини. Зокрема, образ матері представлено у міфологічному, сакральному, мистецькому аспектах через репрезентацію відповідних творів образотворчого мистецтва (іконопис, живопис, скульптура). Зміст статті може успішно використовуватися студентами і викладачами різноманітних навчальних закладів у підготовці та проведенні занять з образотворчого мистецтва, а також у факультативній та позаурочній роботі.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »