« 2021. № 1 (157)

Народознавчі зошити. 2021. № 1 (157). С. 148—156

УДК 792.071.1:37.01](477)*19*

DOI https://doi.org/10.15407/nz2021.01.148

СЦЕНОГРАФІЧНІ ПЕРСОНАЖІ ТЕТЯНИ МЕДВІДЬ. МАСКИ, ФІГУРИ, КОСТЮМИ

Наталія РУДЕНКО-КРАЄВСЬКА

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-6554-5325
  • cтарша викладачка,
  • Львівська національна академія мистецтв,
  • кафедра монументального живопису,
  • вул. Кубійовича, 38, 79011, Львів, Україна,
  • e-mail: mytsa.lv@gmail.com

Майстри української сценографії, акумулюючи попередній досвід європейського та вітчизняного театрального мистецтва останньої чверті ХХ ст., активно шукали нові підходи до втілення візуального образу дії в рамках третьої системи оформлення вистав образотворчої режисури. Однією з визначних українських сценографів-реформаторок була головна художниця Харківського академічного драмтеатру імені Т.Г. Шевченка «Березіль» Тетяна Медвідь.

Мета дослідження — проаналізувати існування сценографічних персонажів у вигляді масок, фігур та костюмів в рамках системи дійової сценографії з точки зору створення візуального образу вистави, акторської гри з предметним світом та організації театрального простору. Об’єкт дослідження — візуально-образний ряд драматичної вистави як складова частина театрального синтезу. Предмет дослідження — сценографічні проекти Т. Медвідь: «Тригрошова опера» Б. Брехта (1975) «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка (1978), «Шлях» О. Біляцького та З. Сагалова (1984), «Сни Крістіана» за твором Г.Х. Андерсена «Олле Лукойє» (1995), Е. Йонеска «Макбет» (1996) на великій сцені Харківського академічного драмтеатру ім. Т.Г. Шевченка; «Антігона» Жана Ануя, «Маклена Граса» М. Куліша (1993), постановка яких відбулася на Малій сцені «Березіль» та «Калігула» Альбера Камю (1998) у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі ім. Артема. Методологія дослідження полягає у застосуванні методу першоджерел, концептуального аналізу, методу теоретичного узагальнення.

Ключові слова: сценографія, сценографічний персонаж, Тетяна Медвідь, маска, фігура, костюм.

  • 1. Березкин В. Искусство сценографии мирового театра. Театр художника. Истоки и начала. Москва: Ком Книга, 2006. 229 с.
  • 2. Чепалов О. Майстер образної сценографії. Соціа­ліс­тична Харківщина. Харків, 1989. 18 червня.
  • 3. Седунова О. Йонеско «Макбет». Аrt line. № 3. Київ, 1997.
  • 4. Коробов Д.Ловец бабочек и тиран. Грані. 1997. № 1053. 3—9 січня.
  • 5. Мізяк В. Культурологічні виміри режисерських прак­тик у драматичних театрах Харкова другої половини 20 — початку 21 сторіччя. URL: chrome-extension://mhjfbmdgcfjbbpaeojofohoefgiehjai/index.html (дата звернення: 1.11.2020).

читати публікацію»

Наші автори
Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Традиційний народний одяг великобичківських гуцулів ХІХ — першої половини ХХ ст.
На основі польового матеріалу, наявної літератури, фондових зібрань етнографічних, історико-культурних та крає­знавчих музеїв області автор комплексно аналізує народний одяг великобичківських гуцулів. Докладно описує жіночі та чоловічі комплекси вбрання досліджуваного регіону. При їх характеристиці основна увага звертається на деталі крою окремих компонентів вбрання, подається рисунок крою жіночої сорочки.
Читати »