« 2021. № 1 (157)

Народознавчі зошити. 2021. № 1 (157). С. 148—156

УДК 792.071.1:37.01](477)*19*

DOI https://doi.org/10.15407/nz2021.01.148

СЦЕНОГРАФІЧНІ ПЕРСОНАЖІ ТЕТЯНИ МЕДВІДЬ. МАСКИ, ФІГУРИ, КОСТЮМИ

Наталія РУДЕНКО-КРАЄВСЬКА

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-6554-5325
  • cтарша викладачка,
  • Львівська національна академія мистецтв,
  • кафедра монументального живопису,
  • вул. Кубійовича, 38, 79011, Львів, Україна,
  • e-mail: mytsa.lv@gmail.com

Майстри української сценографії, акумулюючи попередній досвід європейського та вітчизняного театрального мистецтва останньої чверті ХХ ст., активно шукали нові підходи до втілення візуального образу дії в рамках третьої системи оформлення вистав образотворчої режисури. Однією з визначних українських сценографів-реформаторок була головна художниця Харківського академічного драмтеатру імені Т.Г. Шевченка «Березіль» Тетяна Медвідь.

Мета дослідження — проаналізувати існування сценографічних персонажів у вигляді масок, фігур та костюмів в рамках системи дійової сценографії з точки зору створення візуального образу вистави, акторської гри з предметним світом та організації театрального простору. Об’єкт дослідження — візуально-образний ряд драматичної вистави як складова частина театрального синтезу. Предмет дослідження — сценографічні проекти Т. Медвідь: «Тригрошова опера» Б. Брехта (1975) «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка (1978), «Шлях» О. Біляцького та З. Сагалова (1984), «Сни Крістіана» за твором Г.Х. Андерсена «Олле Лукойє» (1995), Е. Йонеска «Макбет» (1996) на великій сцені Харківського академічного драмтеатру ім. Т.Г. Шевченка; «Антігона» Жана Ануя, «Маклена Граса» М. Куліша (1993), постановка яких відбулася на Малій сцені «Березіль» та «Калігула» Альбера Камю (1998) у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі ім. Артема. Методологія дослідження полягає у застосуванні методу першоджерел, концептуального аналізу, методу теоретичного узагальнення.

Ключові слова: сценографія, сценографічний персонаж, Тетяна Медвідь, маска, фігура, костюм.

  • 1. Березкин В. Искусство сценографии мирового театра. Театр художника. Истоки и начала. Москва: Ком Книга, 2006. 229 с.
  • 2. Чепалов О. Майстер образної сценографії. Соціа­ліс­тична Харківщина. Харків, 1989. 18 червня.
  • 3. Седунова О. Йонеско «Макбет». Аrt line. № 3. Київ, 1997.
  • 4. Коробов Д.Ловец бабочек и тиран. Грані. 1997. № 1053. 3—9 січня.
  • 5. Мізяк В. Культурологічні виміри режисерських прак­тик у драматичних театрах Харкова другої половини 20 — початку 21 сторіччя. URL: chrome-extension://mhjfbmdgcfjbbpaeojofohoefgiehjai/index.html (дата звернення: 1.11.2020).

читати публікацію»

Наші автори
Особистісно-духовний розвиток засобами образотворчого мистецтва
У статті розглядається проблема втілення образу матері у творах образотворчого мистецтва з точки зору впливу на різні напрями особистісно-духовного розвитку людини. Зокрема, образ матері представлено у міфологічному, сакральному, мистецькому аспектах через репрезентацію відповідних творів образотворчого мистецтва (іконопис, живопис, скульптура). Зміст статті може успішно використовуватися студентами і викладачами різноманітних навчальних закладів у підготовці та проведенні занять з образотворчого мистецтва, а також у факультативній та позаурочній роботі.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »

Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »