« 2021. № 2 (158)

Народознавчі зошити. 2021. № 2 (158). С. 342—354

УДК [39-047.37:[624-051 В.Турчиняк:726.54]:930](477.85/.86-22)

DOI https://doi.org/10.15407/nz2021.02.342

ПОСТАТЬ МАЙСТРА ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА — БУДІВНИЧОГО ЦЕРКВИ СВ. ЮРІЯ В С. ДУЛІБИ СТРИЙСЬКОГО РАЙОНУ

Ярослав ТАРАС

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7241-9466
  • доктор історичних наук, професор,
  • Інститут народознавства НАН України,
  • завідувач відділу етнології сучасності,
  • проспект Свободи, 15, 79000, м. Львів, Україна,
  • е-mail: etnomod@ukr.net

Ідея написання статті з’явилася під час опрацювання джерел для історико-культурного нарису про с. Дуліби Стрийського району. У публікаціях, присвячених майстрові В. Турчиняку, зведенню ним дулібської церкви св. Юрія, є ряд положень, на які я як історик, архітектор, дулібчанин повинен прореагувати, висвітлити своє бачення цієї постаті. В цьому і окреслюється актуальність обраної мною теми.

Мета публікації — розглянути обширну історіографію, висвітлити сучасний стан дослідження життя і мистецької спадщини різьбяра-будівничого Василя Турчиняка зі с. Луг Надвірнянського району. Джерельна база статті — проаналізовані праці, присвячені В. Турчиняку, від кінця XIX ст. до сьогодення. З’ясовані недоречності, що мали місце в дослідженні творчості В. Турчиняка, які стосуються історико-етнографічного районування, ролі і місця архітекторів у проектуванні та будівництві церков у кінці XIX — на початку XX ст.

Вперше заговорили про майстра в кінці XIX ст., після того, як його робітню відвідав відомий громадський діяч і етнограф Володимир Шухевич. Встановлено, що дослідження творчості майстра В. Турчиняка активізувалися в кінці XX — на початку XXI ст. Це і визначає хронологічні межі нашого дослідження.

Методологія дослідження базується на теоретичному аналізі, систематизації і узагальненні, історичному огляді та спостереженнях автора.

Ключові слова: майстер В. Турчиняк, церква св. Юрія в Дулібах, Гуцульщина, Бойківщина.

  • 1. Шухевич В. Куністась. Діло. 1899. Ч. 26.
  • 2. Kronika Ilustrowana: dodatek tygodniowy «Wieku No­wego». 9.II.1936.
  • 3. Лагодинська Г. Скарби мистецтва у глухій закутині. Наша Батьківщина. Львів, 1938. Ч. 11.
  • 4. Українська радянська енциклопедія. Київ: Голов. ред. УРЕ, 1964. Т. 15. 591 c.
  • 5. Такою була його доля. Львовская правда. 1964. 17 бе­резня.
  • 6. Кирилюк Г. Доля Василя Турича: Оповiдання. Київ: Молодь, 1957. 117 с.
  • 7. Флис С. Різьбяр від Бога. URL: http://volya.if.ua/2011/02/rizbyar-vid-boha/
  • 8. Флис С. Феномен Василя Турчиняка. URL: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/02/blog-post_18.html
  • 9. Лащук Ю. Народний архітектор та різьбяр-деко­ратор Василь Турчиняк (Турич) (1864—1939). Обстеження творчості народного архітектора й різь­бяра-декоратора з Підкарпаття. Київ, 1955. Рукопис. 22 с.
  • 10.    Енциклопедія Українознавства. Т. 9. Львів, 2000. С. 3205—3600.
  • 11.    Пуга Г. Майстер. В своїй хаті своя правда. Київ: Всеукраїнська музична спілка. Стрий: Мале підприємство «Опришки». 1992. С. 24—28.
  • 12.    Митці України: Енциклопедичний довідник. Київ: Українська енциклопедія, 1992. 848 с.
  • 13.    Мистецтво України: Біографічний довідник. Київ: Українська енциклопедія, 1997. 700 с.
  • 14.    Вуйцик В., Слободян В. Матеріали до словника народних будівничих. Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2001. Т. CCXL1. C. 544—601.
  • 15.    Могитич І. Гуцульські майстри будівничі: Причинки до словника. Історія Гуцульщини. Львів: Логос, 1999. Т. IV. С. 517—518.
  • 16.    Дем’янчук А. Майстер з Лугу. Декоративно-ужит­кове та образотворче мистецтво. Львів, 1994. С. 104—106.
  • 17.    Клапчук В. Великий рiзьбяр минулого. Гуцульщина, 1996. № 2 (48). С. 12—13.
  • 18.    Петращук О. Майстер з Делятина. Гуцульщина, 1994. № 3—5.
  • 19.    Тимків Б. Мистецтво України та діаспори: дереворізьба сакральна й ужиткова. Івано-Франківськ: Но­ва Зоря, 2009. 208 с.
  • 20.    Кравченко Я. До питання створення іменного покажчика народних майстрів-будівничих Карпатського краю. Декоративно-ужиткове та образотворче мис­тец­тво. Львів, 1991. № 2. С. 100.
  • 21.    Скаврон Б. НепрОстий гуцульський майстер. Zbruč. URL: https://zbruc.eu/node/29929
  • 22.    Голіней С. Будівничий, майстер сакральної різьби, а чи «делятинський віщун»? Нова Зоря. URL: https://novazoria.if.ua/last/2275
  • 23.    Флис С. Сакральні шедеври Василя Турчиняка. Ґрегіт, 2010/2011. Ч. 7. С. 49—51.
  • 24.    Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. URL: http://hutsul.museum/collection/ex­plore/masters/211/1520/
  • 25.    Типчук В. Мистецькі традиції і новаторство у творчості Василя Турчиняка 1900—1939 років: автореф. дис… канд. мистецтвознавства 17.00.06. Львів, 2002. 20 с.
  • 26.    Типчук В.Церкви ВасиляТурченяка(Турчиняка) на бойківському підгір’ї. Народознавчі Зошити. 1998. № 5. С. 529—531.
  • 27.    Типчук В. Майстер-будівничий з Делятинщини Василь Турчиняк. Українська академія мистецтв. Київ, 2000. № 7. С. 181—188.
  • 28.    Типчук В. Гуцульський майстер сакральної різьби. Образотворче мистецтво. Київ, 2000. № 3—4.
  • 29.    Типчук В. Делятинський осередок художньої деревообробки Гуцульщини. Вісник Львівської академії мистецтв. Львів, 2000. № 11. С. 170—181.
  • 30.    Корогодський Р. Відродження джерел. Образотворче мистецтво. 1992. № 1. С. 38—40.
  • 31.    Чень Л., Попова С. Церква св. Юрія в с. Дуліби Стрийського району. Архітектура громадських споруд та містобудування. Традиції та новації у вищій архітектурній освіті. Харків, 2012. Вип. 5. С. 94—98.
  • 32.    Мельник І. Художнє дерево Гуцульщини: мистецькі та стилістичні особливості ремесла делятинського краю (на матеріалах експедиційних досліджень). Народознавчі зошити. № 5 (137). 2017.С. 1173—1176.
  • 33.    Флис С., Прохасько Т. Сократ із Лугу. URL: https://zbruc.eu/node/29929
  • 34.    Типчук В. Архітектурна спадщина народного майстра Василя Турчиняка 1900—1939 років. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2005. Вип. VIII. С. 10—19.
  • 35.    Типчук В. Різьблені екстер’єрні хрестографеми Василя Турчиняка 1921—1923 років. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2007. Вип. X—XI. С. 37—40.
  • 36.    Тарас Я. Сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат: культурно-традиційний аспект. Львів: ІН НАНУ, 2007. 640 с.
  • 37.    Тарас Я. Новознайдені матеріали до біографії і твор­чості бойківського теслі Луки Снігура. Lemkovia, boj­kovia, rusíni — dejiny, súčasnosť, materiálna a duchovná kultúra. Banská Bystrica, 2018. Т. VII. Č. 2. S. 153—165.
  • 38.    Громик В., Слободян В. Дерев’яні церкви Івано-Франківської області. Львів, 2017. 119 c.
  • 39.    Дацишин В. Три спомини про батька. Щедра нива от­ця Михайла Дацишина. Збірник спогадів і матеріалів. Дрогобич: Посвіт, 2015.

читати публікацію»

Наші автори
Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників
Особливості традиційних демонологічних уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних») мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літератури виділяється низка їх категорій; аналізуються особливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів народної демонології.
Читати »