« 2021. № 2 (158)

Народознавчі зошити. 2021. № 2 (158). С. 342—354

УДК [39-047.37:[624-051 В.Турчиняк:726.54]:930](477.85/.86-22)

DOI https://doi.org/10.15407/nz2021.02.342

ПОСТАТЬ МАЙСТРА ВАСИЛЯ ТУРЧИНЯКА — БУДІВНИЧОГО ЦЕРКВИ СВ. ЮРІЯ В С. ДУЛІБИ СТРИЙСЬКОГО РАЙОНУ

Ярослав ТАРАС

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7241-9466
  • доктор історичних наук, професор,
  • Інститут народознавства НАН України,
  • завідувач відділу етнології сучасності,
  • проспект Свободи, 15, 79000, м. Львів, Україна,
  • е-mail: etnomod@ukr.net

Ідея написання статті з’явилася під час опрацювання джерел для історико-культурного нарису про с. Дуліби Стрийського району. У публікаціях, присвячених майстрові В. Турчиняку, зведенню ним дулібської церкви св. Юрія, є ряд положень, на які я як історик, архітектор, дулібчанин повинен прореагувати, висвітлити своє бачення цієї постаті. В цьому і окреслюється актуальність обраної мною теми.

Мета публікації — розглянути обширну історіографію, висвітлити сучасний стан дослідження життя і мистецької спадщини різьбяра-будівничого Василя Турчиняка зі с. Луг Надвірнянського району. Джерельна база статті — проаналізовані праці, присвячені В. Турчиняку, від кінця XIX ст. до сьогодення. З’ясовані недоречності, що мали місце в дослідженні творчості В. Турчиняка, які стосуються історико-етнографічного районування, ролі і місця архітекторів у проектуванні та будівництві церков у кінці XIX — на початку XX ст.

Вперше заговорили про майстра в кінці XIX ст., після того, як його робітню відвідав відомий громадський діяч і етнограф Володимир Шухевич. Встановлено, що дослідження творчості майстра В. Турчиняка активізувалися в кінці XX — на початку XXI ст. Це і визначає хронологічні межі нашого дослідження.

Методологія дослідження базується на теоретичному аналізі, систематизації і узагальненні, історичному огляді та спостереженнях автора.

Ключові слова: майстер В. Турчиняк, церква св. Юрія в Дулібах, Гуцульщина, Бойківщина.

  • 1. Шухевич В. Куністась. Діло. 1899. Ч. 26.
  • 2. Kronika Ilustrowana: dodatek tygodniowy «Wieku No­wego». 9.II.1936.
  • 3. Лагодинська Г. Скарби мистецтва у глухій закутині. Наша Батьківщина. Львів, 1938. Ч. 11.
  • 4. Українська радянська енциклопедія. Київ: Голов. ред. УРЕ, 1964. Т. 15. 591 c.
  • 5. Такою була його доля. Львовская правда. 1964. 17 бе­резня.
  • 6. Кирилюк Г. Доля Василя Турича: Оповiдання. Київ: Молодь, 1957. 117 с.
  • 7. Флис С. Різьбяр від Бога. URL: http://volya.if.ua/2011/02/rizbyar-vid-boha/
  • 8. Флис С. Феномен Василя Турчиняка. URL: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/02/blog-post_18.html
  • 9. Лащук Ю. Народний архітектор та різьбяр-деко­ратор Василь Турчиняк (Турич) (1864—1939). Обстеження творчості народного архітектора й різь­бяра-декоратора з Підкарпаття. Київ, 1955. Рукопис. 22 с.
  • 10.    Енциклопедія Українознавства. Т. 9. Львів, 2000. С. 3205—3600.
  • 11.    Пуга Г. Майстер. В своїй хаті своя правда. Київ: Всеукраїнська музична спілка. Стрий: Мале підприємство «Опришки». 1992. С. 24—28.
  • 12.    Митці України: Енциклопедичний довідник. Київ: Українська енциклопедія, 1992. 848 с.
  • 13.    Мистецтво України: Біографічний довідник. Київ: Українська енциклопедія, 1997. 700 с.
  • 14.    Вуйцик В., Слободян В. Матеріали до словника народних будівничих. Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2001. Т. CCXL1. C. 544—601.
  • 15.    Могитич І. Гуцульські майстри будівничі: Причинки до словника. Історія Гуцульщини. Львів: Логос, 1999. Т. IV. С. 517—518.
  • 16.    Дем’янчук А. Майстер з Лугу. Декоративно-ужит­кове та образотворче мистецтво. Львів, 1994. С. 104—106.
  • 17.    Клапчук В. Великий рiзьбяр минулого. Гуцульщина, 1996. № 2 (48). С. 12—13.
  • 18.    Петращук О. Майстер з Делятина. Гуцульщина, 1994. № 3—5.
  • 19.    Тимків Б. Мистецтво України та діаспори: дереворізьба сакральна й ужиткова. Івано-Франківськ: Но­ва Зоря, 2009. 208 с.
  • 20.    Кравченко Я. До питання створення іменного покажчика народних майстрів-будівничих Карпатського краю. Декоративно-ужиткове та образотворче мис­тец­тво. Львів, 1991. № 2. С. 100.
  • 21.    Скаврон Б. НепрОстий гуцульський майстер. Zbruč. URL: https://zbruc.eu/node/29929
  • 22.    Голіней С. Будівничий, майстер сакральної різьби, а чи «делятинський віщун»? Нова Зоря. URL: https://novazoria.if.ua/last/2275
  • 23.    Флис С. Сакральні шедеври Василя Турчиняка. Ґрегіт, 2010/2011. Ч. 7. С. 49—51.
  • 24.    Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. URL: http://hutsul.museum/collection/ex­plore/masters/211/1520/
  • 25.    Типчук В. Мистецькі традиції і новаторство у творчості Василя Турчиняка 1900—1939 років: автореф. дис… канд. мистецтвознавства 17.00.06. Львів, 2002. 20 с.
  • 26.    Типчук В.Церкви ВасиляТурченяка(Турчиняка) на бойківському підгір’ї. Народознавчі Зошити. 1998. № 5. С. 529—531.
  • 27.    Типчук В. Майстер-будівничий з Делятинщини Василь Турчиняк. Українська академія мистецтв. Київ, 2000. № 7. С. 181—188.
  • 28.    Типчук В. Гуцульський майстер сакральної різьби. Образотворче мистецтво. Київ, 2000. № 3—4.
  • 29.    Типчук В. Делятинський осередок художньої деревообробки Гуцульщини. Вісник Львівської академії мистецтв. Львів, 2000. № 11. С. 170—181.
  • 30.    Корогодський Р. Відродження джерел. Образотворче мистецтво. 1992. № 1. С. 38—40.
  • 31.    Чень Л., Попова С. Церква св. Юрія в с. Дуліби Стрийського району. Архітектура громадських споруд та містобудування. Традиції та новації у вищій архітектурній освіті. Харків, 2012. Вип. 5. С. 94—98.
  • 32.    Мельник І. Художнє дерево Гуцульщини: мистецькі та стилістичні особливості ремесла делятинського краю (на матеріалах експедиційних досліджень). Народознавчі зошити. № 5 (137). 2017.С. 1173—1176.
  • 33.    Флис С., Прохасько Т. Сократ із Лугу. URL: https://zbruc.eu/node/29929
  • 34.    Типчук В. Архітектурна спадщина народного майстра Василя Турчиняка 1900—1939 років. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2005. Вип. VIII. С. 10—19.
  • 35.    Типчук В. Різьблені екстер’єрні хрестографеми Василя Турчиняка 1921—1923 років. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2007. Вип. X—XI. С. 37—40.
  • 36.    Тарас Я. Сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат: культурно-традиційний аспект. Львів: ІН НАНУ, 2007. 640 с.
  • 37.    Тарас Я. Новознайдені матеріали до біографії і твор­чості бойківського теслі Луки Снігура. Lemkovia, boj­kovia, rusíni — dejiny, súčasnosť, materiálna a duchovná kultúra. Banská Bystrica, 2018. Т. VII. Č. 2. S. 153—165.
  • 38.    Громик В., Слободян В. Дерев’яні церкви Івано-Франківської області. Львів, 2017. 119 c.
  • 39.    Дацишин В. Три спомини про батька. Щедра нива от­ця Михайла Дацишина. Збірник спогадів і матеріалів. Дрогобич: Посвіт, 2015.

читати публікацію»

Наші автори
Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »