« 2021. № 4 (160)

Народознавчі зошити. 2021. № 4 (160).  С. 971—976

УДК 811.161.2’373.2:[94(477):355.318]

DOI https://doi.org/10.15407/nz2021.04.971

СЕМАНТИКО-МОТИВАЦІЙНІ ОСНОВИ ПСЕВДОНІМІВ УПА

СОКІЛ-КЛЕПАР Наталія

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4156-5978
  • доцент,
  • Львівський національний університет імені Івана Франка,
  • кафедра української мови імені професора Івана Ковалика,
  • вул. Університетська, 1, 79001, Львів, Україна,
  • Контакти: e-mail: nsokil@ukr.net

Анотація. Мета статті — розглянути деякі моменти творення псевдонімів. Об’єкт аналізу — псевдоніми УПА, зокрема їхній семантико-мотиваційний рівень. До формування та використання таких власних назв стимулювали суспільно-історичні обставини. Цей факт і пояснює високу вживаність псевдонімів у період національно-визвольних змагань 40—50-х рр. ХХ ст.

З’ясовано, що псевдоніми семантично похідні від апелятивів і пропріативів. Серед відапелятивнихпсевдонімів найчастіше функціонують одиниці, мотивовані флорономенами, зоономенами, орнітономенами тощо. З-поміж відонімних псевдонімів домінують відантропонімні, а особливо відіменні.

У висновках стверджується, що кожен псевдонім повстанця — це історичний факт конкретної епохи, створений ситуативно з метою конспірації. За лінгвістичною специфікою такі одиниці є результатом вторинної номінації, що містять під собою важливе семантико-мотиваційне підґрунтя.

Методологія дослідження базується на історичному огляді, теоретичному аналізі, систематизації та узагальненні.

Ключові слова: псевдонім, мотивація, семантика, номінація.

Надійшла 3.08.2021

Список використаних джерел

  • 1. Бачун Л.І. Дещо про псевдоніми періоду 1942—1954 років (за матеріалами українських прозових творів). Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологія». Вип. 1 (69). Ч. 1. 2018. С. 31—33. URL: https://journals.oa.edu.ua/Philology/article/download/1563/1382/
  • 2. Горбаль М. Довідник-пошуківець. Реєстр осіб, по­в’я­заних з визвольною боротьбою на теренах Дрогобиччини 1939—1950 (за архівними документами). Т. 6. Торонто; Львів, 2005. 1312 с.
  • 3. Жайворонок В. Знаки української етнокультури. Словник-довідник. Київ: Довіра, 2006. 703 с.
  • 4. Лесюк М.П. Псевда вояків Української Повстанської Армії. Studia Slawistyczne 1; Nazewnictwo na pogra­niczach etniczno-jezykowych. Biaіystok, 1999. S. 117—184.
  • 5. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. Львів, 1991. 448 с.
  • 6. Павликівська Н.М. Питання української псевдонімії ХХ століття. Вінниця: Глобус-Прес, 2009. 338 с.
  • 7. Павликівська Н.М. Система і структура псевдонімів ОУН та УПА. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології укра­їнської мови. 2011. Вип. 7. С. 274—279. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_10_2011_7_63
  • 8. Павликівська Н.М. Словник псевдонімів ОУН-УПА. Вінниця: О. Власюк, 2007. 440 с.
  • 9. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. Київ: Наукова думка, 1966. 217 с.
  • 10. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. 711 с.
  • 11. Словник символів культури України. За заг. ред. В.П. Коцура, О.І. Потапенка, М.К. Дмитренка. Київ: Міленіум, 2002. 260 с.
  • 12. Словник українських ономастичних термінів. Укл. Д. Бучко, Н. Ткачова. Харків: Ранок-НТ, 2012. 256 с.
  • 13. Сокіл Н. Псевдоніми повстанців Сколівщини. Визвольний шлях. Лондон; Київ, 1999. Кн. 6 (615). С. 717—734.
  • 14. Чучка П.П. Українські псевдоніми: статус, структура і функції. Наукові записки Кіровоградського держ. педуніверситету ім. В. Винниченка. Серія: філол. науки (мовознавство). 2001. Вип. 37. С. 82—83.

читати публікацію»

Наші автори
Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »

Особливості формування ідентифікаційного простору України наприкінці ХХ — на поч. ХХІ ст.: конфесійний аспект
У статті розглядаються особливості формування ідентифікаційного простору України кін. ХХ — поч. XXI ст., зокрема аналізуються перспективи участі Церкви у становленні української громадянської нації в умовах поліконфесійного суспільства. Автор намагається поєднати макроі мікропідходи, приділяючи особливу увагу аналізу повсякденного життєвого досвіду сучасних українців із широким використанням авторських емпіричних досліджень.
Читати »

Феміністська парадигма в культурній та соціальній антропології: західний досвід
У статті представлено докладний критичний огляд класичних праць в ділянці феміністської антропології; авторка висвітлює процес становлення та розвитку феміністської методології в культурній та соціальній антропології Західної Європи та США. Авторка послідовно висвітлює та порівнює ідеї, погляди та аргументи провідних дослідників, аналізує сутність наукових дискусій навколо ключових тем феміністського аналізу культури (про причини та механізми субординації та маргіналізації жінок), простежує еволюцію основних понять та теоретичних підходів феміністської антропології протягом 1970—1990-х років. Стаття дозволяє зрозуміти витоки сучасних гендерних студій в етнографічних дослідженнях.
Читати »