« 2022. № 2 (164)

Народознавчі зошити. 2022. № 2 (164).  С. 480—490

УДК [738.8.071.1:688.72](477.84)”19″

DOI https://doi.org/10.15407/nz2022.02.480

ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ МАЙСТРА ГЛИНЯНОЇ ІГРАШКИ ГРИГОРІЯ МИКИТОВИЧА ДЗЮМИ НА ТЛІ ІСТОРІЇ ОСЕРЕДКУ ВИШНІВЕЦЬ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

ГЕРУС Людмила

  • ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-5931-3816
  • докторка історичних наук, кандидатка мистецтвознавства,
  • старша наукова співробітниця, завідувачка відділу,
  • Інститут народознавства НАН України,
  • відділ народного мистецтва,
  • проспект Свободи, 15, 79000, м. Львів, Україна,
  • Контакти: e-mail: ludmilagerus@gmail.com

Анотація. Мета статті — на тлі історії розвитку гончарного осередку Вишнівець (Кременецького р-ну Тернопільської обл.) висвітлити життєвий та творчий шлях майстра народної іграшки Григорія (Георгія) Микитовича Дзюми, який продовжив актуальність вишнівецького забавкарства до кінця ХХ ст.; наголосити роль особистості у збереженні етнокультурних цінностей.

Об’єктом дослідження є історико-культурні аспекти функціонування гончарного осередку Вишнівець, а предметом — мистецька практика і твори гончара Григорія Дзюми.

Джерельну базу статті склали записи і світлини, зроблені авторкою у 1993 році в ході польового дослідження гончарного центру Вишнівець та особистого спілкування з майстром Григорієм Дзюмою, пам’ятки вишнівецької іграшки в українських музеях та приватній збірці авторки, в тому числі твори гончара Григорія Дзюми, а також історична та краєзнавча література, архівні матеріали.

Збір інформації проведено методами спостереження та фотофіксації.

Біографічний метод застосовано для висвітлення подій з життя і творчості майстра, виявлення впливу на них суспільно-економічних та особистісних чинників.

Методом мистецтвознавчого аналізу здійснено оцінку творчої спадщини майстра, з’ясовано її значення для української культури.

Ключові слова: культура, декоративно-ужиткове мистецтво, глиняна іграшка, гончарний центр Вишнівець, традиція, майстер, мистецька практика, образ, пластика, колір.

Надійшла 20.04.2022

Список використаних джерел

  • 1. Чарновський О.О. Українська народна скульптура. Львів: Вища школа, 1976. 144 с.
  • 2. Станкевич М.Є. Писанкарство, витинанки та іг­рашки. Антонович Є.А., ЗахарчукЧугай Р.В., Стан­кевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів: Світ, 1993. С. 217—232. 
  • 3. Істоміна Г.В. Мистецтво народної кераміки Волині другої половини ХІХ—ХХ століть. Рівне: Волинські обереги, 2009. 232 с.
  • 4. Герус Л.М. Українська народна іграшка. Львів: Афі­ша, 2004. 264 с. 
  • 5. Архів Інституту народознавства НАН України. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 388. Зош. 3. Арк. 1—30 с. (Герус Л. Народна іграшка Волині, Поділля, Прикарпаття. Матеріали польових досліджень, 1993—1994 рр.).
  • 6. Гриб А. Дзюма Георгій Микитович. Тернопільський Енциклопедичний Словник. Тернопіль: Збруч, 2004. Т. 1. А—Й. С. 493.
  • 7. Герус Л. Дзюма Григорій. Мала енциклопедія українського народознавства. Львів: ІН НАНУ, 2007. С. 726.
  • 8. Архів Інституту народознавства НАН України. Ф. 3. Од. зб. 2. Арк. 1—102 (Кульчицька О. Малюнки експонатів Музею етнографії та художнього промислу. 1944—1953 рр.).
  • 9. Герус Л. Народна іграшка, обрядове печиво у малюнках Олени Кульчицької. Народознавчі зошити. 2001. № 1. С. 175—180: іл.
  • 10. Підставка Р.В. Замок у Вишнівці: історія виникнення, становлення та локалізації. Historical and cultural studies. 2014. Vol. 1. Num. 1. С. 69—76. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/hcs_2014_1_1_16 (дата звернення: 18.04.2022).
  • 11. Головко В.В. Вишнівець. Енциклопедія історії Укра­їни: Т. 1: А—В. Київ: Видавництво Наукова думка, 2003. 688 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?ter­min=Vyshnivets_smt (дата звернення: 18.04.2022).
  • 12. Волков М.О. Вишнівець. Історія міст і сіл Укра­їнської РСР. URL: http://ukrssr.com.ua/ternop/zbarazkiy/vishnivets-zbarazkiy-rayon-ternopilska-oblast (дата звернення: 18.04.2022).
  • 13. Архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України. Ф. 15—3. Спр. 160. Арк. 1—133 (Кравченко В. Статистичні відомості про заводи та кустарні промисли 1808—1924 рр.).
  • 14. Архів Інституту народознавства НАН України. Ф. 1. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 1—99 (Списки експонатів, що поступили до фондів музею з інших музеїв, установ у 1940 році).
  • 15. Динцес Л.А. Русская глиняная игрушка: происхождение, путь исторического развития. Москва; Ленинград: Изд-во Акад. наук СССР, 1936. 109 с.
  • 16. Жоголь Л.Е. Декоративное искусство в современном интерьере. Киев: Будiвельник, 1986. 220 с.
  • 17. Якель Р. «Звіриний стиль»: у вишнівецькому палаці триває виставка робіт майстрів гончарства. URL: https://umoloda.kyiv.ua/number/3646/164/150726/ #google_vignette (дата звернення: 18.04.2022).

читати публікацію»

Наші автори
Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »

Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »