« 2019. № 1 (145)

Народознавчі зошити. 2019. № 1 (145). С. 41—47

УДК 745/749 : 7.02
DOI https://doi.org/10.15407/nz2019.01.041

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ: МІЖ «ЕТНО» ТА «ДИЗАЙНОМ»

ЛЕБЕДЄВА Альона

ORCID ID: https://orsid.org/0000-0002-4583-8195

аспірантка,

Київський національний університет культури і мистецтв

вул. Євгена Коновальця, 36, 01133, Київ, Україна

Контакти: e-mail: goshalebedev@gmail.com

Анотація. «Етнічний дизайн» — вельми популярне нині поняття у фаховій українській літературі. За частотою його застосування — спроби «етнічного забарвлення» сучасних зразків одягу, друку, проектованого нині середовища тощо. Проте залишається незручне запитання: наскільки ймовірний дизайн у нинішніх умовах української промисловості? Як відповідь, у вигляді компенсаторного механізму, з’являється свого роду «словник» для перекладу народного мистецтва на мову дизайну. Чи не призведе гонитва за національною впізнаваністю до чергової після 1940—1950-х рр. течії «нео-прикрашальництва», химерно пов’язаного з культурними традиціями, коли дизайн обтяжується не властивим йому семантичним шаром, а річ — фіктивною функцією, яка їй не притаманна?

Ключові слова: дизайн, етнодизайн, декоративно-ужит­кове мистецтво, функція, річ.

Надійшла 24.12.2018

Список використаних джерел

  1. Гумилев Л. Конец и вновь начало. Москва. 1994. 60 с.
  2. Гумилев Л. Этногенез и этносфера. Природа. 1970. № 1. С. 10—43.
  3. Генон Р. Восток и Запад. Москва, 2005. Режим доступу: http://www.fatuma.net/text/guenon-vostok-i-za­pad.pdf (дата звернення: 02.09.2018).
  4. Кепещук П. Сучасні проблеми в меблевому виробництві. Мистецтвознавство’04. 2004. С. 25—29.
  5. Руденченко А. Методологічні основи навчання етнодизайну у вищих мистецьких навчальних закладах. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. 2013. № 110. С. 278—281.
  6. Відео-лекція Деян Суджич: Язык вещей. Режим доступу: https://vimeo.com/24164410
  7. Бодрийяр Ж. Система вещей. Москва: Рудомино, 1995. 174 с.
  8. Юрченко І. Актуальні грані етномистецької традиції в дизайн-діяльності. Етнодизайн: європейський вектор розвитку і національний контекст. 2015. Книга 3. С. 94—98.
  9. Словник з дизайну і ергономіки (ред.-упоряд. В.О. Свірко). 2-ге вид. Київ: НТМТ, 2009. 131 с.
  10. Юрченко І. Синтез орнаментальності й мінімалізму в стилістиці етнодизайну. Мистецтвознавство’14. 2014. С. 125—132.
  11. Крижанівський О. Теоретичне осмислення культурно-історичної спадщини населених пунктів України в контексті сталого просторового розвитку Європи. Істо­рико-культурна спадщина Дніпровського Лівобережжя, Курського Посейм’я та Слобожанщини: ми­нуле і сучасність: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, присв. 285-річчю обран­ня Данила Апостола гетьманом Лівобережної України (м. Глухів, 24 лютого 2012). Глухів; Ніжин. 2012. С. 73—77.
  12. Що забезпечило перемогу українських дизайнерів на Паризькому тижні дизайну? Інтерв’ю. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=SMyF8­TDzr­g&t=963s (дата звернення: 29.09.2018).
  13. Станкевич М. Народне мистецтво і дизайн: логіка основних рівнів формотворення. Мистецтвознавство’99. 1999. С. 65—70.
  14. Станкевич М. Утилітарність декоративного мистецтва. Мистецтвознавство’04. 2004. С. 9—17.
  15. Боднар О. Передумови і деякі актуальні проблеми розвитку дизайну в Україні. Мистецтвознавст­во’2000. 2000. С. 45—52.
  16. 16. Божко Т. Етнічна символіка у масовій культурі: проблеми та наслідки застосування. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2013. № 31. С. 104—111.
  17. Боднар О. Актуальні проблеми сучасної теорії дизайну. Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2005. Вип. 2. С. 22—28.
  18. Кардаш О., Луганцева Д. Стильові ознаки національного в українському дизайні. Теорія та практика дизайну. 2014. № 6. С. 54—60.
  19. Татіївський П. Пріоритетні задачі вітчизняного дизайну на сучасному етапі його становлення. Технічна естетика і дизайн. Вип. 2. 2002. С. 9—12.
  20. Свірко В., Рубцов А. Пріоритетні напрямки розвитку національного дизайну. Теорія та практика дизайну. 2012. № 1. С. 13—26.
  21. Юрченко І. Проблема національних традицій в сучасній дизайн-діяльності. Мистецтвознавство’01. 2001. С. 141—154.

читати публікацію»

Наші автори
Головний командир УПА Роман Шухевич у фольклорній прозі Яворівщини
Із великого масиву повстанського героїчного епосу, що його автор записав на Яворівщині, виділено й проаналізовано тематичну групу мотивів про Головного командира УПА Романа Шухевича. Переважна більшість цих творів виникла й стала активно побутувати вже в часи відновленої у 1991 р. української державності, оскільки тепер з’явилися сприятливі для цього умови. Майже усі зафіксовані у цій місцевості народні оповідання про Р. Шухевича виводяться із поетичного вимислу, що засвідчує вагоме суспільно-політичне й художньо-естетичне значення цієї особи. Сам генерал постає в образі опоетизованого й уславленого національного героя — ідеалізованого борця за самостійну Україну, улюбленця широких народних мас.
Читати »

Польові дослідження російських і білоруських етнологів та етнолінгвістів на теренах Полісся України у 1945—1980-х рр.
На великому літературному матеріалі комплексно охарактеризовано польові дослідження території Полісся України, проведені в 1945—1980-х рр. співробітниками російських і білоруських етнологічних осередків, а також московськими етнолінгвістами та представниками інших народознавчих центрів Росії, України та Білорусі у рамках реалізації програми «Полесского этнолингвистического атла­са». Особлива увага звернена на їхню географію, методику проведення, тематику та наукові результати.
Читати »

Хто ж записав «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї Волинської губернії»?
На основі аналізу наукового доробку і творчого шляху Василя Доманицького доводиться: дослідник ніколи не відвідував Рівненський повіт Волинської губернії, отже й не збирав етнографічні та фольклорні матеріали на його території. «Народнїй калєндар у Ровенськім повітї…» та інші етнографічні праці, що стосуються традиційно-побутової культури населення цього краю, вчений підготував на основі народознавчих джерел, які в середині XIX ст. зібрав Василь Абрамович — священик села Яполоті, нині Костопільського району Рівненської області.
Читати »